Дво-актна сюрреалістична п"єса під робочим заголовком "Анальні радощі Бетсі Міллер"

Головні дійові особистості:
Бетсі Міллер - скуйовджена хвойда-добра душа.
Теодор Похуйко - дужий парубок з букетом розквітлих квітів Добра.
Нейл Капустяник - гітарист фолькльорно-інструментального ансамблю "Анальні радощі".
Ганна Іванівна - вчителька, палка прихильниця сільського англійського.
Бородатий Мордоворот - бородатий мордоворот.
Генрі Вишнева Рукавичка - співець профанації та омонімії.
Старий дідуган - юродивий, допомагає всім, відзначається шаленою толерантністю.
Гнила сливка - прообраз плинності часу.
Три Маргинала - маргинальні особистості із томами Маркса, Ніцше і Букварем.
Стадо диких вегетаріанців-канібалів - сумнівні істоти потойбічного світу.
Дівка Параша - весела, рум"яна і завжди п"яна шльондра, подруга Бетсі.
Дівка Василина - тупа та інтелектуально обмежена блудниця, подруга Бетсі
Дівка Ебаната - хвора на нежить повія із ртутним термометром у роті.
Пес Джо - англійський кокер-спаніель.

АКТ 1
Орган акту - сфінктер, Колір акту - зелений, Аромат акту - кефір, Мистецтво Акту - риторика, Символ - проституція.

Сцена 1

Дія відбувається у кімнатах таверни "Смердючі тампочки". Бетсі чеше пса Джо, а Нейл Капустяник намагається освоїти гру на трембіті.

Бетсі

-А чи не піти нам сьогодні до театру, любий Нейл?

Нейл (щосили дує у трембіту)

-Я не хочу йти до театру (ще сильніше дує у трембіту)

Бетсі

-Але ти ж мене кохаєш? Правда?

Нейл (кладе трембіту в сторону, витирає шмарклі з носа і каже)

-Бетсі, ти гетера, тебе люблять тільки за гроші. Кохати тебе дуже дорого.

(Стукіт в двері, входить Похуйко)

Похуйко

-Привіт, кохана! Я приніс тобі квітів! (у руках у нього велетеньскі каали, які
смердять салідолом)

Бетсі

-Бачиш, Нейл, цей парубок закоханий в Бетсі і йому начхати, що і ти, і всі оті дядьки грають мене за гроші.

Нейл (з ноткою томливої досади)

-Бетсі, я музИка - я завжди граю...

(Кланяється і виходить. Похуйко підходить до Бетсі та цілує взасос).

Похуйко

-Тобі подобаються мої квіти? Я вкрав їх спеціально для тебе!

Бетсі

-О, вони чудові! А запах салідолу просто божественний! Послухай, Теодор, ти справді кохаєш мене?

Теодор

-Що за питання?! Що за сумнівні припущення?! Хіба я дав тобі привід сумніватися в своїй палкій закоханості в тебе?

(Бесті, відкриває рота щоб промовити, пес Джо починає гавкати, в двері забігає Дівка Василина, тупа та інтелектуально обмежена блудниця, подруга Бетсі(як нам вже відомо)

Василина

-Лайно, лайно, лайно!!! Вони тута вже! Прийїхавли! Бестя, ходімо, ходімо. Вони тутка! Требки йти! Ніхта завєт!

(Всі хучко вибігають на вулицю і бачать велетенську карету, запряжену білими ведмедями, ті агресивно ревуть і нагло смердять. В кареті сидять Три Маргинала).

Бетсі

-Нарешті я дочекалася!

*Завіса*

Сцена 2

Маргинал з томом Ніцше у руках

-Привіт вам, дикі свині, учні шаленого пса та брудної медведиці! Я прийшов сюди аби нести вчення в маси, я б навіть краще сказав - нести масові вчення... Ви всі раби! Ви всі шкварки!

(махає книжкою і бризгає слиною)

-Ви всі недосмажені зяблики! Ви всі каналізаційні стафілококи!

(Голос його стихає і він відходить назад. Штовхаючи його на сцену вибігає
Маргинал з томом Маркса у руках)

Маргинал з томом Маркса у руках

-Ви всі брудні інтернаціональні космополіти! Є!

(Правою та лівою рукою показує козу, ошалілий натовп вторить йому).

Ошалілий натовп

-Є!!! Єа!!!!! Єа!!! Так!!! Так!!!!

-Ми всі поторочені огризки (кричить писклявий голос Бородатого Мордоворота. Він якимось раком вилазить на сцену і стрибає з неї на натовп, викрикуючи слова)

Бородатий Мордоворот

-Ми всі не повинні їсти м"яса!!! Ми всі походимо від мавпи!!!

(На сцену виходить Маргинал з томом Букваря у руках. На ньому ультрамаринова ряса з капюшоном, на капюшоні стразами викарбована буква А).

Маргинал з томом Букваря у руках

-А тепер ви деморалізоване стадо овець і я хочу, щоб ви всі підняли догори ваші граблі!

(Всі тягнуть руки догори, натовп, який вже став більший несамовито реве).

Маргинал з томом Букваря у руках

-А тепер погойдуємося вліво-вправо і мовимо: Ми всі козляки! Ми всі козляки! Ми всі козляки!

Бетсі (повторюючи цю мантру і ритмічно рухаючи руками)

-Ми всі козляки! Ми всі козляки! Так, це воно!!! Я так довго на це чекала!!! (Усміхається)

*Завіса*

Сцена 3

Теодор гуляє лісом і роздумує над екзальтованим станом Бетсі

Теодор

-Останній приїзд маргиналів дивно вплинув на Бетсі. Вона тепер постійно називає мене бовдуром і через кожне слово вставляє ім"я Нейл. Невже вона більше не кохає мене? О,горе. Що ж тепер робити? Повертатися до інших хвойд мені не охота, та й Бетсі сама дешева з них. Хоча, що я таке кажу! Я ж кохаю її всім сердцем! О, кущ малини...

(Теодор зриває кілька малинок з жадністю кладе їх у писок і ласо чавкає.
Із-за іншого куща (на цей раз куща смородини) виходить Генрі Вишнева Рукавичка)

Генрі Вишнева Рукавичка

-Гей-хо, ступид бич!

Теодор

-А, привіт Генрі. Як ся маєш?

Генрі Вишнева Рукавичка

-Справи в мене йдуть добре. Вчора ходив до музею, бачив картини не певного типа із оседцем на голові. Там якась зелена мара. На десятій картині я почав посміхатися, на двадцятій - реготати. Потім вибіг звідти і пішов у трактир. Завтра йду споглядати Айвазовскького...

Теодор

-Ти віриш у щире і чисте кохання, Генрі?

Генрі Вишнева Рукавичка

-Хочеш вишень? У мене їх ціла рукавичка!

Теодор

-О, давай! Я взахваті від твоїх вишень!

Генрі Вишнева Рукавичка

-Так я вірю у чисте кохання: коли ти цілуєш дівчину, а вона відповідає тобі взаємністю. Я кохав колись одну жінку, вірніше молодицю... Та у нас не склалося. Вона вигадала дурну причину, буцімто я не приділяв їй уваги. А що вона хотіла? В мене багато друзів і я обожнюю пиво. Та, начхати. В мене є руки!

Теодор

-А я ось, наче Гамлет, страждаю од вічого питання.

Генрі Вишнева Рукавичка

-Ну і до чого тут кохання? А взагалі, це все не варте уваги. Ось тобі ще вишня.

(Генрі дістає із рукавички жменю вишень і жбурляє їх Теодорові. Той миттєво нахиляється за ними і отримує коліном у обличчя)

Теодор

-Герні! За що?!

Генрі Вишнева Рукавичка

-Боляче? Це я тобі хотів показати, що кохання, то болюча штука. Тобі щось кидають, ти за ним нахиляєшся, втрачаєш пильність і дістаєш стусана. А все від кого? Від особи, якій ти довіряєш.

Теодор (розминаючи обличчя)

-Ти лайно, Генрі! Дай мені ще вишню.

Генрі Вишнева Рукавичка

-На.

Теодор

-А все таки, я її кохаю і мені треба переконати Бетсі покохати мене.

Герні

-Тоді дам тобі пораду. Йди до глибокої криниці і стрибай туди. Якщо вона кохає тебе, то буде шукати і знайде. А як ні - тобі кінець.

Теодор

Слушна думка! Краще вмерти, аніж жити отак!.. Дай ще одну вишеньку, любий Генрі.

*Завіса*

Сцена 4
Там же

Бетсі займається англійською мовою з Ганною Іванівною.

Бетсі

-Темза іс зе дипест риве ін Інгланд, бат іт іс нот зе лонест ван.

Ганна Іванівна

-Ні, ні, ні, Бетсі. Не лонест, а лонГест! Це правильно і так говорять англічани.

Бетсі

-О, ви така розумна! Я, мабуть, ніколи так не зможу...

(Бетсі із вдаваним смутком схиляє голову, а Ганна Іванівна з блиском у очах, говорить)

Ганна Іванівна

-Практіс мейк перфект!

Бетсі

-А можна Вас щось запитати?

Ганна Іванівна

-Ні. Зараз перейдемо до обговорення староанглійського поета Вільяма Блейка.

Бетсі

-Я знаю - він був містик і його поезії сповнені глибоким змістом.

Ганна Іванівна

-Так, ти права, Бетсі. Ти читала його твори?

Бетсі

-Ні, але я впевнена, що він визначний поет.

Ганна Іванівна

Так і є. Блейк один із поетів озерників і пише він про ... е...

(Ганна Іванівна запнулась, а Бетсі подумала про Нейла)

Ганна Іванівна

-Пише він про природу, про красу кохання і таки інше. Його твори сповнені глибоким романтизмом та чуттєвістю. Вони показують нам ті сторони життя, які нам невмоготу побачити. Добре. На годиннику уже десять і наше заняття закінчилось. Ти молодець, Бетсі, і робиш помітні успіхи.

Бетсі

-Дякую, Ганно Іванівна. А ви колись кохали по справжньому чи були нещасні в ньому?

Ганна Іванівна

-Ой, Бетсі. Це спірне питання. Але я бачу, що тебе щось гризе з середини. Хочеш я розповім тобі одну історію?

Бетсі

-Так, я залюбки послухаю. Я Вас поважаю. Тільки зара дещо принесу.

(Бетсі підводиться, бере з бару кілішки, пляшку Медової на осинових бруньках і три корочки хліба, Ганна Іванівна дістає папіросу)

Ганна Іванівна

-Я познайомилась з Ним у свому селі П"яні Патики. Він був негр із дуже качаним тілом. На руках у нього були кумедні мастюги, а через усю спину надпис: "Якщо дує вітер, треба не забувати рідну мать та тата". Крутий був пацик. Пам"ятаю як ми з ним катались на мопеді, нюхали коксу і їб...тобто, ги-ги, займались коханням повсюду. І як, кажуть справжні англійці, мейк лав нот вар.

Бетсі

-А що сталося далі?

(Ганна Іванівна струсила попіл, випила кілішок, зробила затяжку, як остання курва, і мовила далі)

Ганна Іванівна

-Вже точно не пам"ятаю як і коли з Ним познайомилась. О, цей парубок був першим на селі - чорна шкіра, дреди до п"ят, широченна кільта і супермодні снікерси пума в стилі поп-арт. Пригадую в нього були величезні проколоті соски... Ми ганяли на його скутері по селі. Вітер дико дув у пику, а потім ми несамовито їб... е...ги-ги, займались коханням у сарайчику, де його батьки тримали козу та пацє. Якось вони зустрілись разом. Досі не розумію як воно так вишло і як вони дізнались одне про одного, але факт є факт - один із них дістав кувалдою по голові...

Бесті
-О ужас!!! І хто саме помер?

Ганна Іванівна

-Вроді той, що з дредами, але він не помер. З чого ти взяла? Мої батьки переїхали до міста і забрали менен з собою. З тих пір я їх не бачила.

Бетсі

-Але вам би дуже хотілося з ними побачитися?

Ганна Іванівна

-Не знаю, можливо, але зара я знайшла нове кохання. Це Бородатий Мордоворот. З ним я дійсно щаслива!..

(Ганна Іванівна знову затягнулася, потім полізла у карман, дістала маленький пакетик, висипала на стіл, сяк-так поділила на рівні смужки ногтем, позичила у Бетсі долар, скрутила його у трубочку і вдихнула одну смужку, теж саме зробила і Бесті)

Бетсі

У вас такі красиві і соковиті холми, Ганна Іванівна!...

*Завіса"

Cцена 5

Бесті, Дівка Параша, Дівка Василина, Дівка Ебаната та пес Джо їдуть по шоссе на пурпурному каделакові і п"ють ром разом із колою.

Бесті

-Гулянка!!! Ми їдемо в клуб нажиратися і забуватися!!!

Дівка Параша

-Ага, ми їдемо спалювати хвилино-години нашого безцінного життя! А що ми там збираємося робити? А, дівки та собака?!

Пес Джо

-Гав-гав

Дівка Василина

-Ну... напевне ми там будемо читати Шекспірові сонети та преосмислювати поетику неокубофутористів у 20х роках 18го віку!

(Всі радісно регочуть. Пес Джо не менш радісно гавкає. Лише Дівка Ебаната сопить у свої дві дірки і мірно крутить баранку. Тут, раптом, вона бачить їжака, у якого на голках стирчить гнила сливка. Дівка Ебаната щосили давить на газ).

Бетсі

-Курво!

(На неї попало кілька крапель їжачої крові, а гнила сливка була ницо вчавлена в асьфальт).

Дівка Ебаната

-Га?! Що?!

Бетсі

-Ти, стара зпріла хвойда! Защо ти вбила бідну тваринку?

Дівка Ебаната

-Вона нагадувала мені мого колишнього коханця. Я не люблю коли мені переходять дорогу меньші за мене істоти. Вони... брр.. Холодно, паскудно та самотньо...брр...

Дівка Василина

-На, випий трохи рому. Тебе вставить і буде добре.

Дівка Параша

-Ага, вставить і буде добре. Воно промоделює твою свідомість і відкриє двері для твого проточеного лайна!

(Всі регочуть. Всіх вставило. Пес Джо гавкає, його вуха рівномірно колишуться по вітру. Всім весело. Всі їдуть веселитись).

Бетсі

-Сподіваюсь, з вами я зможу забути своє нещасне кохання. Сподіваюсь, ті струни, що натягуті в середині мого серця, забринчать по новому і...

(Робить ковток рому, а потім коли)

...І... Я знову буду жити нормальним життям!!!

Дівка Ебаната

-Як усі нормальні повії!!!

Всі хором

-Віват!!!

*Завіса*

Акт 2
Орган акту - гомілка, Колір акту - білий, Аромат акту - помідор, Мистецтво акту - псевдонаука, Символ - книга.

Сцена 1

Старий дідуган власноручно робить Дівці Василині татуіровку на голені. Дія відбувається у підвалі таверни "Смердючі тампочки"

Старий дідуган

-І що ти хочеш собі витатуювати, Дівко? Я добре малюю японську картоплю та всіляких там драконів, тигрів і іншу поебень.

Дівка Василина

-О, я втратила коханого коня і хочу його портрет на тильній стороні долоні. А ще я хочу, аби там відображалися чотири стихії - вода, каміння, вогонь і небо. Хочу, щоб все це було ознаменовано вікторіанським плетінням і вписано анаграмою моє ім"я.

Старий Дідуган

-Хм, це занадто багато, в тебе ж долоня не метр на метр? Я не зможу все це детально виколоти. Давай я намалюю тобі карпа на голені?

Дівка Василина

-А що це буде означати? Бо я не хочу робити малюнок без змісту та такий, що не несе в собі естетичного послання для мирян.

Старий дідуган

-При чому тут миряни? Я тобі зроблю хвацького карпа і він принесе тобі вдачу.

Дівка Василина

-Вдачу приносять копита.

Старий дідуган

-То я намалюю карпа з копитами. Зачекай трохи, я зроблю трафарета.

(Дівка Василина сідає в позі лотоса, дістає гнилу сливку і починає задумливо смоктати її)

Старий дідуган

-Ходи сюди, сідай осьо-сьо. Я зроблю першу лінію, буде спочатку боляче, далі я навмисне тиснутиму голокою аби ти відчула в чому смак татуажу.

Дівка Василина

-Добре, лише зроблю ковток мурашиного.

Старий дідуган

-Я чув, що Бетсі опинилася у любовному трикутнику і на цій почві зійшла з розуму?

Дівка Василина

-Ні, то вам здалося. Вона просто не може вирішити кого їй покохати - гітариста чи просо гарного парубка, який щедро платить за кохання. Воно, знаєте, завжди так буває. Треба зробити найкращий вибір і це дуже важко. Все одно, мені здається, що б вона не обрала, вона пошкодує. А вам яке діло до неї?

Старий дідуган

-Я дуже толерантна людина і завжди всім допомагаю. Тим більше, що вона мені родичка по затьовій лінії. Колись давно, як я ще був малий мене дядко часто брав до себе на руки і годував медом. Пам"ятаю він так загодовував мене медом, що я вночі пускав стрічки, як кінь. Та то пусте. Потім у мене на руках росла Бетсі, я вже не загодовував її медом. Глянь яка вона красуня виросла!

Дівка Василна

-Ай! Як боляче!!..

(Робить ковток мурашиного і з усіх сил чхає. Рука Діда зривається і робить криву лінію по всій голені)

Старий дідуган

-Лайно... Добре, буде в тебе карп з копитом і на стеблі...

Дівка Василина

-Ха-ха, я обожнюю все не звичайне, тепер я буду не така як всі!

*Завіса*

Сцена 2

Таверна "Смердючі тампочки". Барна стійка. Теодор Похуйко та Нейл Капустяник ведуть навколонаукову бесіду. На плазмі показують П"яницю.

Теодор Похуйко

- Налийте нам Світової. Треба горло промочити. Отож ти кажешь, що існування можна припинити думкою?

Нейл Капустяник

- Якщо я можу уявити існування, скажімо Сліпака.

Теодор Похуйко

- А що це?

Нейл Капустяник

- Скажімо, необхідна абсолютна істина, що має на меті створення інших абсолютних істин. Я її собі уявляю. Детально змальовую її образ, тобто створюю її. Звідси випливає, що вона існує, як необхідна і абсолютна істина, без якої все інше втрачає здатність до існування, адже втрачає зміст. Так?

Теодор Похуйко

- Так, але тоді, я можу уявити перед собою тарілку з варениками, маслом, сметанкою. Детально зобразити її у своїй свідомості. Думаєш від цього з"явиться існування такої тарілки?

Нейл Капустяник

- Любий мій, твоя тарілка не є абсолютом та не надає змісту існування. На біса вона світові? Індивідуальні потреби індивіда ніщо перед вселенськими потребами космоса. Ще по одній, будь ласка.

Теодор Похуйко

- А який саме критерій універсальності абсолюту? Що є його мірилом? Невже інший абсолют? Повторіть, будь ласка...

Нейл Капустяник

- Цікава думка! Існує два абсолюта, як критерії один одного, вони не рівні, знак тотожності між ними теж не можна поставити, але... Але! Це не плюс і мінус, не чорне та біле. Вони не вміщують у діапазоні, що утвроююється між ними, Всесвіт. Вони є мірилами один одного. На білому видно чорне.. Плюс... Тут аналогія дещо хромає...Хм... Не вбирає в себе мінус, відштовхує його і створює його окремо, виділяє його контури!!! Ще, будь ласка, налийте...

Теодор Похуйко

- І як було утворено ці дві критерії? Хоча ні, звідси випливає дещо цікавіше! Якщо це дві першооснови світу, тобто добре і погане, що є визначенням одне одного, то вони є невід"ємною частиною природи, усієї, цілком... Тоді, для підтримання рівноваги, слід бути і добрим і поганим одночасно? Інакше баланс втратиться, якщо буде забагато доброго, ми не зможемо вижити, бо зникне зло, мірило добра, і навпаки... Це ж хаос виходить, трясця!!! Подвійну порцію Світової, шеф!!! Гей, всі в барі!!! Сьогодні відкрилась істина!!! Творімо зло і добро порівну!!! Бо інакше - свавілля, хаос!!! Вам, люди, цього не зрозуміти... Але ми з Нейлом....ми з Нейлом!!! Ходімо, друже. Сьогодні я... зробив занадто багато добра. Слід виправити ситуацію!

Нейл Капустяник

- Хутчіш, хутчіш, я теж сьогодні творив добро, з таким розкладом і до хаосу недалеко. Давай лише на коня вип"ємо.

Випивають залпом дві рюмки. Стрімко вибігають з бару. Нейл ловить кеб.

Теодор Похуйко

- Везіть нас до Вегетаріанскього поля!!! Час відновити баланс і насолодитися рівновагою!!!

*Завіса*

Сцена 3

Кеб з Похуйком і Капустяником під"їжджає до замка Монтсегюр. Сильна буря, гроза, все як у Шекспіра.

Теодор Похуйко

- Так, тут за замком має бути Вегетаріанське поле. Давай переліземо через паркан.

Перелазять через паркан. На полі вже намальовані відповідні знаки і стоять 34 адепти Диких вегетаріанців-канібалів. Половина із них у білій мантії, інша - у чорній. Половина половини курить, інша половина половини читає книги, ще інша половина половини ритмічно рухає тазом, решта наспівують мантру Чі.

Нейл Капустяник

- О, вони завжди тут. Добре що ми з тобою прихопили чорні мантії. Можна буде приєднатися до їхнього ритуалу. Хоча в них і ніколи нічого не виходить, але сам факт нашої присутності вже зможе створити сяке-таке зло.

Теодор Похуйко

- Так, добро я теж творив таке-сяке, тому, очевидно навіть видрі!, зло повинно бути таким самим.

Нейл Капустяник

- Правильно!!! Слава Балансові!!!

Вони приєднуються до решти і починається церемонія. За старим звичаєм, аби викликати Диких вегетаріанців канібалів слід знайти медіума, в медіума повинен вселитися кабокло, для цього слід помолитися оріші, але благословення на це повинен дати дух змії Кундаділі. Щоб викликати останню, кожний адепт має бути цілований в зад.

Теодор Похуйко

- Візьми таблетку, Нейл. Це мені дав отой тип у мантії. Каже, нас обрано медіумами. Тому цілувати в зад будуть нас. Круто, правда?!

Нейл Капустяник одягає білого капелюха з надписом Моє, закурює, починає читати строки книги, водночас ритміно рухає задом по губам адептів та щосили, в такт тазу, кричить мантру Чі. Через кілька хвилин теж саме починає робити і Похуйко. В небі з"являються чайки, приносять мангустів і змій. Їх висипають у центр поля. Один адепт скидає мантію - це Бородатий Мордоворот. Він мовить:

Бородатий Модоворот

- Сьогодні буде битва цих істот. Всього їх сто двадцять, як заповідали нам Плановики. Якщо, браття мої, переможуть змії, Дикі вегетаріанці-канібали прийдуть у наш світ. Якщо мангусти - прийдеться починати все спочатку. Але вірте, браття мої, вони таки прийдуть і... О-о!

Буря посилюється. З неба починають падати жаби, але скоро виявляється, що вони ніякого відношення до церемонії не мають - вони просто падають собі з неба.

Проходить близько пів-години. Змії перемагають мангустів.

Теодор Похуйко

- Мені здається зараз відкриються ворота!!!

Всі адепти починають кричати і корчитися - ворота відкриваються. Звідти вилітає стадо Диких вегетаріанців-канібалів. Всі не можуть повірити своїм очам!!!

Бородатий Мордоворот

- Ніхуя собі! А я думав це все казки, приходив сюди лише курнути і потусити!!!

Теодор Похуйко

- Опа, а тепер ви всі, летіть і творіть моє зло!!! Але небагато, а то ж потім доведеться творити багацько добра!!!

Стадо Диких вегетаріанців-канібалів усміхається і лине у простір існування неможливих можливостей.

*Завіса*

Сцена 4
Дія відбувається у кімнаті Бетсі. Бетсі сидить на табуреті. Із меблів стіл та тахта.

Бетсі

- Я багато думала про те, що зі мною відбувається. Ось. Зараз зібрала все докупи і вирішила вилити в монолог. Звісно, я люблю розмовляти з собою і отримую задоволення від власних рефлексій. В мене є вибір, як і в кожної людини. Варто лише стати на одну дорогу і триматися її, незважаючи ні на що. Навіть якщо дорога хибна. Маргинали наповнили моє життя нового сенсу. Вони показали те, що я хотіла бачити, однак не могла це уявити. Я бачу, вони - це світло. Я хвойда. Я продаю себе за гроші. І це правильно. Так, певне, має бути. А як ще чоловіки отримуватимуть задоволення без наслідків? Хто ще дасть тим, хто дуже хоче, але надто лох, аби
отримати це?.. В мене закохані два парубки. Я тепер розумію, що не закохана ні в одного.

(Наливає повне горня коньяку і випиває залпом, закурює сигарету)

- Добре, що є коньяка, її легше залпом пити. Горілка пече дуже і вертає від неї... Треба продати себе по дорожче. Але кому? Як дізнатися хто більше заплатить? А що я буду робити з грошима? Знаю! Буду купувати купу вати! Речі, випивка, явства і... Багато чого можна купити за гроші. Навіть любов куплю! Куплю собі пса і він буде мене любити беззавєтно! Тварини дурні, тому вони можуть любити без нічого, просто так і будь-кого. Невже беззавєтна любов це ознака глупості? Можливо. Тоді любов це дурість і людина, як розумна істота, не здатна на неї! Хм, я вже як філософ! Хоча, нащо мені пес? В мене вже є один! Джо! Джо! До мене!

(Радісно махаючи хвостом до кімнати вбігає пес Джо, в нього в зубах гнила сливка)

- Йди-но сюди, мій Сморід! Але ти смердиш! Але ти смердиш!

(Бетсі чухає пса, відбирає гнилу сливку і жбурляє її в сторону)

- Ось, так. Навіщо вона тобі. Мій песику! А можло варто вибрати Теодора? Чи все таки Похуйка? В нього така довга трембіта!!! Знаєш все таки і люди здатні на любов. Хай навіть це буде тупо!

(Тут до кімнати вривається стадо вегетеріанців канібалів. Джо несамовито гавкає. Бетсі весело сміється. Вони хапають її та починають кидати зі сторони в сторону. Джо продовжує гавкати. Сливка у кутку згниває. Тіло Бетсі падає на тахту. До неї підбігає Джо і лже їй долоні)

*Завіса*

Сцена 5
Теодор і Капустяник прокидаються у кімнаті Бетсі. Вони лежать на одному ліжку голяка. Тіло Бетсі валяється на підлозі. Пес Джо лиже свої яйця.

Теодор Похуйко

-Як голова болить! Що ж вчора було. Гей, Капустяник. Чого це ми з тобою у ліжку і … який жах! Кохана Бетсі!!! Хто це так понівечив тіло Бетсі?!

Нейл Капустяник

-Ого! Вроді дупа не болить, значить все гаразд. Дивно… Мабуть… я пригадую… Вчора ми визвали стадо диких вегетаріанців-канібалів і… потім, я пам’ятаю, як ми пішли у трактир. Випили. Потім прийшли сюди і … о, ні! Хто це так понівечив тіло Бетсі?!

Теодор Похуйко

-Хм, моя кохана Бетсі! Як я стенаю по твоєму прекрасному тілу! Що ж нам тепер робити?

Нейл Капустяник

-Що-що? Тіло треба поховати, я читав книжку і там написано було, що великих людей слід спалювати і відправляти їх тіло пливти за течією річки.

Теодор Похуйко

-По-моєму, то великих вікінгів так ховали….

Нейл Капустяник

-Яка різниця? Ми обоє кохали її, тому і похорони повинні бути помпезними!
(До кімнати входить дівка Ебаната, Параша та Василина)

Хором

-Бетсі?!

(Троє падають непритомними. Теодор та Капустяник переглядаються. Завертають тіло Бетсі у ковдру і відправляються до ріки)

Теодор Похуйко

-Нам потрібно спорудити конструкцію. На неї ми поставимо тіло коханої , відправимо плисти по річці і підпалимо.

Нейл Капустяник

-Може, краще спочатку підпалити, а потім по річці?

Теодор Похуйко

-Хм, треба подумати…. Так, це набагато краще!

(З’являється Старий Дідуган)

Старий Дідуган

-Що поробляєте, парубки?

Теодор Похуйко

-Кохана Бетсі померла. Ми хочемо поховати її, як вікінга!

Старий Дідуган

-Хм, а чого вона померла?

Нейл Капустяник

-Її тіло понівечило дике стадо вегетаріанців-канібалів

Старий Дідуган

-Йоманарот! Ого, я пам’таю у 46му їх уже визивали. Тоді було скрутне становище. Кажуть, хто їх викликав – приречений усе життя їсти плоть, а хто стояв поруч – одну моркву та капусту! Страшне таке!

Теодор Похуйко

-Хм, щось я не хочу взагалі нічого їсти!

Нейл Капустяник

-Діду, не забивай нам баки, краще допоможи спорудити конструкцію для
Бетсі!

(Всі троє цілий день працюють над плотом. Нарешті вони закінчують роботу.)

Теодор Похуйко

-Прощай, моя мила! Прощай, моя кохана! Я кохав тебе все своє життя! Ну не все, а з того моменту, як переспав з тобою! Ти була світочем моїх зіниць! Я дарував тобі квіти! Я … я не можу більше цього винести!...

Нейл Капустяник

-Що ж сказати наостанок? Ти сама дешева із проституток. Тепер мені прийдеться більше платити за кохання. Прощай, моя люба… Хай тобі там буде весело!

(Старий Дідуган яснами обсмоктує гнилу сливку. Вони підпалюють пліт. Він відчалює від берега. Раптом, щось тріскає і вся конструкція розвалюється. Тіло Бетсі падає на дно біля самого берега….)

Теодор Похуйко

-Щось я так дико зголоднів!

(Він кидається на Старого Дідугана, але отримує маваші в пах. Дідуган скривається у кущах. Теодор плаче. Капустяник дістає морквину і починає задумливо її жувати.)

*Завіса*