Вплив патогенного на непатогенне

Інколи деякі проекти пропадають у літописі нашого часу чи просто кануть в небуття. Причин тому є багацько. І хто ладен усіх їх перерахувати? Чи то демонам вдається збити людей з праведного шляху, чи то шлях, спочатку здавався праведним, а потім став нагло збоченим та нудним? Хіба є правда в даних словах? Звісно є та, водночас, її там нема. Бажання слави - от що керує не оригінальними людьми. Більше того, слава сама нероздільно пов"язана з бажанням бути оригінальним, це як силлогізм, причинно-наслідковий зв"язок. Однак, чи можливо тонути у смороді рутинного життя? І чиє цей сморід смородом, а чи не є він балагоуханням прекрасних квітів?
Тут, на теренах сліпакопізнання, я та вельмишановний доктор Олег, часто задаємося різного роду питаннями. Так би мовити, шукаємо на них відповіді. Питання без відповіді не існує. Це аксіома, хоча вона і потебує доведення.
Певні персонажі деяких літературних творів рятуються у тернях вербальних символів та знаходять собі там притулок. Інші знаходять його у реаліях реальності, навіть якщо цей притулок зовсім і не притулок, а реалія зовсім і нереальна. Так можливо легше, а можливо так просто так.
Варто замислитися, що людина яка збудувала щось варте захоплення та інтелігентного вигуку "ніхуясобі! ото заїбашив!", одразу ж забувається. Її пам"ятають лише ті, хто теж волею не волею, мають на меті щось збудувати. А кого тоді запам"ятають? Щось погане, аморальне. Певного часу пам"ятали все нравственне, потім від неї стомились, бо, наче, вона була всюди, далі почали вимірювати крутість малюнками на руках, кількість випитих сигарет та скуреного алкоголю. Далі буде навпаки, хоча може і не буде. Адже легше робити вище згадане, ніж копати города та вирощувати сильдерей...