"Раз в три дні..."

Сьогодні стукнуло саме раз в тридні і, як я і обіцяв, далі буде написано детально про проведеня мною, докторем Віталієм, польових дослідженнь з приводу лінощів, прикрого спалення часу, тупості, обмеженості, зокрема інтелектуальної та, звичайно ж ідіотства і невнормованого робочого графіку. Отож, як видо з малюнка, Малюк Бо тримає у руках Малька Го, який, в свою чергу, тримає за вуха зайця, що його фамілія Підлога. Заєць той, верніше Жук, шустрий, як дикий вепр, клітливий, як дикий кінь, типу мустанга та жирний, як збожеволіла гомофобна свиноматка. До речі, тут варто сказати кілька слів про кільку, верніше дрільку, а ще верніше - Свиноматку. Свиноматка то свиня, а мовою сліпакаів - сама настояща свинюка. Бридка, мерзенна, вона їсть блювотногидотні пельмені, ходить під себе та всіляко "сквернословить" на Сліпаків. Однак ті її люблять, поважают та в дупу мають. Колись вона була гарна, як цвіт рожа, мальовнича, наче щербет та чиста, як компакт-диск, на якому ще нічого не записано. Так все б і було, як би не загуло. Прийшов прикрий Загуло і з"їв борщу відро. З того часу все змінилося, змінилися люди, змінилися тваринки, змінилися червоні малинки на дачі у Дідуся Панаса. Лишень Сліпаки не змінилися, вони як були круті та кручені, так такими й залишилися. Знаєте чого? Так це риторичне питання, тимпаче що відповіді на нього є. Клінічні дослідження показали - коефіцієнт змінності у істоти, що знає і осміслює все, що тільки можна піддати цим двом категоріям, не властиве зміненню. Воно властиве лише тоді, коли змінюється космос (не плутати з вельми шановним Леонідом), коли стала вселенського рагу з морквою та перченого сала дорівнює одиниці. Ось відповідь на це питання. Далі, любі мої, я намагнуся дати ще більш чіткі відповіді на ще більші трагічні та не менш таємничі і захоплюючі питання. Надобранок, індивіди!


І знову настав жаданий час "раз в три дні". На цілий тиждень я був "лішен вазможнасті" спілкуватися зі Стелебаним Маргиналом. Стоп - прокричить злий дядьку у свою праву робочу руку. Який СМ? Ти що з дуба впав? - вистрибне зле чудосисько зі стелі та задасть це дивакувате запитання. Як можна, доктору сліпакознавцю, спілкуватися із чудом уродом. Мовчки - буде моя відповідь. Бо саме аби пізнати супротивника слід бачити його, слід бути з ним. Та тут треба відчувати тонку межу, а це невіть мені, професійному сліпакознавцю буває дуже окжав. І так я виграв новенький тример за це "воздєржаніе" і тепер буду мати змогу голити собі правий ніготь.
Тепер хотілося б просто висказати все те що мені наросло на дивані за цей суровий кілограм тижня. А зрозумів я наступне. Як відомо хлопець має мати четверо коней, бо кожен кінь то жирафа, а кожна жирафа - то вівця. Вівці дояться хлібом, а не молоком, як дехто звик вважати. Коли вважає вважатий (з древньо ісаурської - важатий), то народжується диво-хрін. Цей диво-хрін має загадкові властивості, які я постараюсь описати у спеціальній темі. Він дещо схожий на парасольку, трохи на кажана та трохи на павіана. Коли його випускають із ставку, попотіти на сонечку та погріти свої руки-ноги на коліях метрополітену, він зеленіє і, якщо вчасно не змастити його йодом, стане бітумом. Та це пусте. Бо його підошва дуже збуджує сліпаків, тобото їхні субстантивовані отвори через які віділяються залози внутрішньої секреції, амортизовані парадигми й, звісно, звісний імуноглобулін. Так от, якщо зібрати все це і те, то побачимо, а верніше було б сказати - зробимо геніальне відкриття, що сірка горить!!! Це просто приголомшливо!!! Жоден капітан до такого не додумається. Мені здається це прорив! Це прорив! Прорив!!! Трясця!!! Я прорив дірку у калюжі і тим самим закінчив термін "раз в три дні". Що ж, сподіваюсь, вам було корисно прочитати мою замітку, яку я планую опублікувати у газені "Гіпоталамусус-ламус".


Знову-знову-знову!!! Настало жадане "раз в три дні" і я, доктор-сліпакознавець Віталій, можу написати кілька слів на злобу дня.Спершу, хотілося б розпочати з оди, яку я склав щойно. Ось вона:

Ода, радості й печалі!
Що за гріх ти там тримаєш?!
Хіба не було в тобі й крихти правди?!
Оси смертелне жало в мозог встрягає!
Де той пес що завши гавка?!
Де та стеля що блищить?!
Мої квіти пахнуть палко.
Жаль бо вони дуже огидні

Ода радості й печалі!
Світ великий покидає
І Сліпак з нори вилізає
Сліпак якого звати День

Ода радості й печалі!
Хай тебе не покидає
Дивне відчуття порожньої медалі
Що на ній викарбували
Голову Люципера

Ода радості й печалі!
Парасольки повмирали
Всі голки гостріші стали
Але гроші все ще тут

Ода радості й печалі!
У Васю цвяхи повбивали
Кров тече по його ранах
Так з неї можна жарити поп-корн

Ода радості й печалі!
Ми несемо ваш педалі
Все що з"їсть кріт у норі
Ми побачим уві сні.

Ода радості й печалі!
Капелюха повдягали
Та й на вуха натягнули
Краще жити у пітьмі.

Ода радості й печалі!
Сульфур з неба всі дістали
Сад цвітучий поливати
Щоб не з"їли його жуки...


Так, так, так, так , так!!! В ефірі "Раз в три дні..." Зззззддддравствуйте!!! Шановні читачі!!!!! Я радий, вам, об"явити, про те, що я підготував невеличку статтейку про "Вермутування Сліпакознавчої Значимості" Отож, насолоджуйтеся:

Вермутування, як багато про нього говорили, писали, слагали легенди, шили коври, в"язали сведри, милили відра, крутили козявки у носі, стукали пальчиками по клавіатурі, мили воду з пузирями, бульбашками тощо. А що ж головне в цьому ділі? Головне - не затушити макарони! Попреджаю, щоби не сталося - НЕ ТУШІТЬ МАКАРОНИ!!!!! Це погано і це вас може вбити!!! Основа вермутування не в тому, щоб вино стало червоно-червиве, а навпаки, аби воно зацвіло, бо Стапан Трофимович ще писав - "Тільки зацвіле вино підходить до вермутування" Пам"ятай те і це теж пам"ятайте!!! Це важливо і це треба знати. Якщо не знати цього - нічого не вийде! Це погано і це не подобається сліпакам!
Ось, тепер ви знаєте секрет вермутування. Дякую. Зустрінимось скоро - і будьте люб"язні не відповідайте на питання "Ти в морі купався?"


Настали довгождані "Раз в три дні..." Тема сьогоднішньої розмови наступна... Туп-туп-на-на-на-на-на...Так ви правильно зрозуміли тема "наступна", тема про вічність буття. Не про циклічність чи алогічність, а саме апріорі про вічність. Що буде якщо буди не буде? Це, так би мовити, шекспіровське запитання, хоча ми знаємо на нього відповідь - пес змокне. А чи замислювалися ви, що буде, якщо часу не буде? Єгиптяни звісно знали, чи то пак, домислювали, але чи знаю я чи знаєш ти чи знає рід Сліпацький? Так він знає і ще хоче нам повідомити про це, адже всі сліпаки практично безсмертні. Інколи, правда, бувають і винятки, але - він всеодно буде жити вічно і дратуватись йому не слід. Бо він сліпак і цим все сказаноооооооооооо. Так можна продовжувати вічно, вічно теоретично, практично ж це неможливо, бо нестане нас, вас, унітаз, прийде воно, оно, гімно. (вибачте, вирвалось) Я прошу вашого прощення!!!!! А ще заклинаю Вас, пробачте, що я не написав слово "вашого" з великої літери! Адже цим самим я показав всю мою ненависть, неповагу та ницо поглузвав з вас. Знаєте, коли я був маленький, то не діставав козуль та не ласував ними, як робили деякі мої однолітки. Ви теж, я певен, цього не робили, але мені так якось навіть стало легше... І в садіку я непам"ятаю, чи я міг обісцяти собі коліна в час сонного часу (тут я сміюсь, бо мені смішно!) Але я добре пам"ятаю як я обісрав собі штанці, коли мені було рочків зо 3. Чи то я їх обісрав...Взагалі-то, потім я став частіше обсератися, фігурально висловлюючись. Бо період, коли хтось дорослішає, завжди характеризується обісраном. Вибачте, щось я відхилився від теми...Правда, про рему я не забув, бо вона набагато важливіша.
Вічністі, все вищенаписане не може охарактеризувати її, але може пролити певний світ (ні, правильніше світло, хм...але тоді і певний треба змінити, та..хай йому!!!) Буцім-то все це з проста, так видно того, хочеться мені чи сліпаку. Якому? Їх тяжко класифікувати за видом. Проте цей сліпак, я його знаю напевне, - Сліпак-Виливання. Він чуде-(рнацький)-(сний). Його не всі бачуть, бо він може бути тільки прочитаний. Ось я вам і спробував його описати і якщо ви дочитали до цього моменту, то ви справжній професіонал, якщо ж ви ще знайшли тут 2 алюзії, 1 алегорію та 4 анаколуфи - ви геній! Бо насправді ними тут і не пахне...Хоча цілком достатньо і того аби ви просто знали значення цих слів, бо, відверто кажучи, я не знаю, мушу знати з огляду на вибрану мною освіту, але забув... Коли вічні охоплю тебе, ти ба! що за маячня - вічність не може охопити фізично, бо це абстрактне поняття! Дивак!.. Добре, коли охоплюють тебе думки про вічністі, про те, як воно - вічно. Коли ти сидітимеш за книгою, як воно, вічно? Не сумно, не нудотно? Вчення про сліпаків підказує, що ні - не сумно, не нудотно, а навпаки - весело та цікаво. Це головне? Напівголовне, чи, правильно буде зазначити, що псевдоголовне. Бац! Значить не по справжньому головне? Ні, брехня! - так гавкає собака-коник. Все не те і все не так. Банально. Але вічність не стара хвойда і порівняння це безглузде, мені відверто соромно за нього. Колись я бачив індіанських слонів. Від найбільшо до найменьшого. Я подував, от скінченність як вона є, у всій своїй красі та безкрайності. Чи варта кінечність кінчатися? Кінчатися не від болю у вустах, а від смаку гіркого молока на вухах носорога. В носорога, в носорога бивень - вічність.
Та це не з цієї опери, слід лиш дати калікам та немічним бомжам жити разом із тобою і вони захочуть згвалтувати тебе. Правда тут є два "так". Перше, ТАК думає режисер і ТАК буде, якшо ти файна дівка, чия шовковиста біла шкіра, п"янкі округлі перси, що трішки задираються в гору та соски, пружні та тверді, вони бестидно просвічуються крізь тонесеньку сороку й ці вологі губи, що привідкрились і обіцяють вічне блаженство тому, хто наважиться їх поцілувати! А чи ці чудові вигини талії, що їх так вигідно підкреслює все та ж напівпрозора нічна сорочка? Бестидно! Жахливо! Але вічність...