Літазар та Сліпаки - одвічне протистояння Дикої Глупоти та Спокійного Відчуття Вищості

- Цей текст я планував написати кровью дикого вепра на клаптику туалетної бумаги, для підсилення драматичного аффекту або для рефлекторного виділення слюней з підшкірної залози маленького ключика. Проте не все сталось як гадалось, чи то пак, взагалі не сталось. Сумно... Інколи ти відчуваєшь весь трагізм та іронічність життя, а інколи тобі все байдуже ти забуває про все і просто насолоджуєшся. Дурниця. Сьогодні було задано питання - хто боїться смерті, я змовчав, а запитуючий відповів, що боїться лище одного - його забудуть і через кілька років навіть не згадають - що був, що нема. Але це хибне вражіння, про тебе ітак не згадають через років 100, бо всі люди, що тебе знають просто помруть, а якщо б всі..так то ітак очевидно. Це все я до чого, та впринципі ні до чого, просто вирішив накатати маляву на шкірі білого медведя, використаши замість чорнил білу зубну ваксу. Проте не все сталось як гадалось, чи то пак, взагалі не сталось. Сумно...Сліпаки наша єдина надія в цьому розпусному житті, де кожен ладен роздавити нещасного сліпачка навіть не підозріваючи, що він насправді розплющив себе і це його нутрощі зараз на його ботінку. Дика Глупота практично всюди - тут, там, у твоєму ліжечку, у твоїй шафі, у твоїй макітрі. Я не проповідник і не буду закликати до боротьби з нею, єдине я знаю точно - сліпаки її переможуть! Це снобізм? Долбоєбізм? Хто зна, хто зна, може це звичайнісіньке випендрювання та надягання на голову Кастрюлі.
Цікаво почути ваші, докторе Олегу, думеки з цього оптичного приводу. Вельми вдячний..

- Докторе Віталій, дякую вам за те, що ви ставитесь із великою шаною-по до мого компетентноспроможнього духу! Найдругішим ділом я хочу зазначити, що при найбільшому бажанні помутити розум всіх людей із усіх усюд (тут я веду розмову про Дику Глупоту) у неї завжди в кінці ламається переднє напівабстрактне око, без якого їй ніхера не зробити. Тому я намагаюсь виражатися лише науковими лексикологічними одиницями. Спостерігаючи за стадом дерев'яних антилоп з потертими колінами в магазинчику для дорослих, я часто натикався на думку, котра неподільно співіснувала з моїми принципами, хоча й виступала за межі мого особистого універсуму. "Хіба хочуть Сліпаки усіх пород, щоб ці антилопи мали потерті коліна, чи може вои не мають достатьної сили для того, щоб замастити ці коліна садовим варом, і щоб після цього ніхто не промовив: "У цих антилоп коліна намащені садовим варом, тому вони ніколи не стануть надантилопами?"" І тут, немов з єхидною посмішкою, дивиться на мене інший висновок! Я аж здригаюсь! Думаю, а що, якщо якби Сліпаки так вчинили і в майбутньому всі дізнались про їхній шляхетний вчинок і всі інші вчинки, і тоді сказали: "Діємо так, як скажуть нам Сліпаки!" То тоді б в майбутньому хіба б не скотилася гірка сльоза Сліпака Великого, а разом з ним і всіх інших Сліпаків, і хіба б тоді вони б не промовили: "Невже ми втратили свою силу, невже це Велика Глупота торкнулася і нашого чола?" Але вони ж би плакали гіркими і великими, як кавуни на Херсонщині, сльозами, і промовляли б: "Далеко не всі вже вилікувались від Великої Глупоти, але всі вже проголошують нашу мудрість мудрістю віків!" Скільки тоді б вони були ладні віддати, щоб їх знову ніхто не знав, і я тут не говорю про те, щоб їх забули, а про те щоб їх саме ніхто не знав! Ми, докторе Віталію, виступаємо просвітителями, але ми не говоримо, навіть пошепки:"Сліпаки!!!!" коли перед нашими поглядами суцільне враження Дикою Сліпотою! І тому ми повинні закохатися в священну одинокість нашу і безславетність, бо коли ми вчинимо щось компромісаційне, ми будемо жалкувати, як жалкували б Сліпаки в мойому нарисі. Говорю вчинно:"Так, ми не дозволимо продавати пилососи в студентських кав'ярнях, бо це не принесе нам бджолиного меду!" І якщо б ми знали тих особин, які будуть жити через 1000 років після нас, то вони б не захотіли з'являтися на Світ! Адже це була б тиранія з нашого боку, ми б вже знали тих, кого нема і будуть не скоро; і вони, ще ненароджені, казали б тоді:"Ми відкриємо ваші таємниці поза вашим бажанням, і ви нам нічого не зробите!" і будуть сміятися, як сміявся Маркіз де Сад у своїй в'язниці! Зневажливодо нас, але й до себе! Тому наша справа - діяти так, щоб ніхто не знав наших намірів, але всі відчували їх результати, навіть ті, хто ще ненароджений. Останні ще півстоліття тому вже говорили нам дякую! Адже саме так ми домовлялись зі Сліпаками! А?

- Можливо, можливо, вельмишановний докторе, але, заглибившись у просторовість понять, постає питання для чого нам робіння зеленої клавіатури? Хлопчика попросили принести зелені яблука, а він приніс червоні і тоді мати розплакалась, бо виявилось, що хлопчина не розрізняв кольори. Так і наші напівскажені каротоплини, що тихенько собі скиглять у корзині та шепочуться один до одного "Дивись, тільки з десяток людей знає про існування сліпаків, але вони і не підозрюють, в яку халепу вплутались! Диви-но, вони знають, що в них є надзвичайна power, але її ще треба розвити!" А далі, я відкриваю шухляду і що я там бачу? Там я бачу маленького хом"ячка, що гризе величезну книжку Маркса і какає, вибачте, під себе. Я кажу йому "Хомяче, що ти робиш?" А він, натомість просто пісяє під себе!!!
Так і в житті без сліпаків - ти тільки гризеш книги та гадиш під себе, маючи надію, що нащадки знайдуть твоє лайно, піддадуть термодослідженням і скажуть "О, мужик, що насрав таку купу був крутий, давайте введем вивчення про нього у нашу шкільну програму" І горе мені буде, якщо цього мудрагеля підтримає багато таких же розумників і бідолашні діти, будуть коспектувати закам"янілі екскременти, якогось обмеженого "індивіда"...

- Коли сьогодні я йшов по вулиці на зустріч привиду страху та болі, я не міг заснути. І справді, це трапилось зі мною перший раз, бо я ніколи не гаю часу. А тут прийшлось погаяти, а ще позагайовувати. Я не думав, що перша думка у мене буде суто побутового характеру: "А чи варта біль болі, а насолода насолоди?". Це таке питання, на яке нас змушують відповідати вже в другому класі, першому семестрі, і то це при умові, якщо ви навчаєтесь в школі для майбутніх парашутистів. Дивно, але саме першодумка про розмову зі Сліпаком Великим, яка була обкакана мною у відповідній темі, привела мене до цієї другодумки. А ще на цю думку вплинула випадково виникша на моєму шляху самка альбатроса, яка хворіла на карієс. А справді, навіщо так довго думати про біль, якщо коли ти думаєш про неї, вона всеодно не прийде раніше, ніж ти запланував. Це ж стосується насолоди, адже насолода не може тривати до того, як вона трапиться, а якщо ти й захочеш її відчути до самої насолоди, яка повинна трапитися насправді, то остання вже не буде такою насолодженою, бо трохи підгниє і там вже заведуться черви. Це діло не подобається Сліпакам, особливо - черви. Хоча вони їх іноді на свої Роки Народження їдять. Так от, до чого я дійшов, це і так зрозуміло, але я повторюсь: чи варто робити все так, як роблять Сліпаки? Мене мабуть різні "хвільозьохви" будуть цуратися і негідно критикувати за те, що буцімто я зневірився. Але нехай вони спробують попісяти своїми вибитими зубами та кусками нижньої губи, тоді їхні вагання вже перестануть бути для них такими важливими. А для тих, хто мене хоче зрозуміти, але не до кінця може це зробити (я про тих, хто живе голими в бочках з-під блаженства) я скажу, що я навпаки з кожним днем все більше й більше запевняюсь в надвеличі Сліпаків! Але чи хочуть вони, щоб за ними повторювали всі рухи, всі старання, всі надемоції, що вони самі роблять? Да вони повертять своїми смуглястими пальцями біля свого чола і скажуть, що нам всім - у псіхушку. Адже ми не можемо все робити так, як вони роблять, бо ми не Сліпаки, але ми маємо черпати натхнення, любов, досягнення та Блаженну Блювоту з наших неймовірних Сліпаків. Хоча вони в першу чергу не наші, вони свої!!!! Бо ми не взмозі протриматися хоч мить у цьому Всесвіті без їх!

- Онанізм... Маструбація...Рукоблудство - ці страшні слова відомі кожному з нас, вони звучать наче вирок приречиності, крик сповненої болю та лютої ненависті душі. Самотня невпевненість в собі, не можливість реалізації своїх таємних бажань, хить, м"якість та, як наслідок, невиразна ницість та слабкість маленької людини... Та зараз я хочу поговорити не про це. Зараз я хочу поговорити про те, що було написано вище доктором Олегом. Яблука... Пекельні яблука з того світу....Хто може скуштувати їх? Маленька вівця, як злизує з черевика великого капіталіста крихти спагетті? А ви знаєте як довго варив оте "спагетті" пьяний капіталіст? Та він ночей недосипав, переборщив і пересипав. Ось і я зара сиджу голий на ліжку і думаю про те, як не гаїти час та чого я його так гаю в тихім гаю. Кінець - це слово я промовляв безліченну кількість раз. Та все одно продовжую колупатися пальцем в розетці, сподіваючись висунути звідти щастя. А Сліпаки? Що роблять ці двині істоти? Та просто витягують за язик оте "щастя" з тої клятої розетки! І я так хочу, І Я ТАК МОЖУ!
Годі, це не пусті балачки, це світло, що його нам люб"язно дарує лямпочка. Це туалетний папір, він, саме він, робить наше життя приємнішим, особливо, коли він пахне пелюстками троянд...