Сьогодні я... (цикл наукових робіт, присвячених феномену профанації)

Сьогодні я ... брив собі яйця. Знаєте, коли бриєш їх задумуєшся над різними речами. Наприклад, як так, як так, як так живуть інші люди? В інших країнах? Ходять по холодній землі, ноги смердять у них так само як і в нас.... Вони вірять і не можуть інакше, в них нема того що є у нас, народу, який знає про сліпаків. Чи є? Може вони теж про них знають, просто ми, доктори, ще про це не знаємо? Норвегія, Данія, Швеція, фланелеві костюми... Так мені подобається їх стиль одягу, він досить зручний, зручний, особливо, коли в тебе бриті яйця... А голова? Вони читають книги? Звісно! В них є розум, в них є холод... А хіба холод замінить вогонь? Вогонь - сліпакопізнання!!! Вого того, що є у нас, віра в те, що є, щоб там не говорили, ті хто в це не вірять, і як би не розпускали вони свої слова, що в них так легко повірити...
Сьогодні я ... багато встиг, я зрозумів, а саме головне повірив - в мене багато часу і його вистачить на ВСЕ, щоб я не запланував. Наче резиновий вагон, його можна розтягнути, аби всі встигли на роботу.
Сьогодні я ... "шо за жизнь коли був малий все було кльово небуло часу навіть думати а зара вопше хоч мінуети і гуморески стругай " - золоті слова, типового загубленого. Ви, докторе Олеже, знайомі з ним...
Сьогодні я ... а завтра ти... Коли пам"ять підводить, усвідомлюється те, що "нє слишєн стук сєрдец"... Всі щось хочуть, а що саме треба?
Сьогодні мене... ЗАЇБАЛИ ПУСТІ БАЛАЧКИ! Але ні, це приємно...це настрій, тіко бухла не хватає... Та ні - зроблю ковток Контрю... Плегше стало... Вселенне буття - велике, наче голова в коня... Дивно, але
Сьогодні я ... маслом змазав свої черевики, бо падав дощь, а я забув набити набойкі...
Сьогодні я ... співав похоронні мантри у туалеті... Зараз мені на обидва вуха шепочуть цвяшки, а втикаю я на пательню.... Як мантра, вона не збуджує до вбиства, демона, що зачаївся у жовчному міхурі, вона надихає на обійми Морфія... Останнім часов я хочу спробувати вкусити забуття у матінки природи...та ні, краще залишу свою розумову цноту при собі... А знову ж таки...
Сьогодні я ... абстрагувася від всіх та з головою занурився у вчення про сліпаків. Якщо це правда, і дійсно весь цей портал, на якому знаходиться цінна і навіть без цінна інформація про сліпаків, простежується спецслужбами, хай...то пусте, читайте на здоров"я та лікуйтесь від Дикої Глупоти!!! А я піду, бо завтра настане "Сьогодні я..."...


"Сьогодні я" - цікава аформація, спілкування зі своїм я, спроба довести про цінування фірмових життєспрямованостей, тобто якісного описання свого якісного і, коли дивишся в лупу, що лежала у шухляді дядька, що жив неподалік моторного заводу Смуглянка, то наповненого буття. Перед тим, як почати опис свого дня, своєї частинки життя, яка можке загубитися так уві сні, або в прірві завтряшніх днів, що скільки б не кликала - все інвейн. Все інвейн! То я хочу повідомити про ніщо, яке причавилося пробитими вухами, - те, що було б кусочком живої плоті, та огидний петушок вирішив собі зробити красиво-боляче - він вуха собі пробиває - і так з"являється оте паморочливе ніщо, що плаче в трубочку для люлястих ковборізів, тече рікою непроглядною, а завтра - воно залишиться нічим. Воно знало, що колись таке буде, що те вухо згниє і його викакають огидні черв"ячки у колоді з-під гробу, та все-ж гадало, що хоч трохи побуде чимось (в нашому драматичному випадку - кусочком вуха дрозофіла), а, вибачте - той, хто колись сесав груди своєї матері, тепер вирішив позбутися від чогось - і зробив це ніщо. Та це лише приклад - маленький, непомітний приклад, хоч боляче буває й за його.
Це була нелегка, важка і похмура, але актуалізована багатьма комами і крапками, передмова. А тепер: "Сьогодні я сцяв на пішоходів з моста. Все начебо нічого - сцяв собі та й годі. Займався благочинністю, як я гадав. Може, гадав, хто зрозуміє тоді про свої вчинки, що вони химерні і зараз сміються на їх своїм обосцяним пальто або й піжамою, що промокає наскрізь і досягає пухленького тільця - зовсім невидимого і непомітного. Раб! А я гадав, то може те тільце зрозуміє... ...а що воно зрозуміти може? Може кумедність, може відгадає наново закон притягання сцяк високоповажного сліпакознавця до різних придурків - інтелектуально обмеженого бидла? А може заплаче з болю та з осягнення глибини проблеми і зійде на той міст і скаже"Розкажи мені трохи про Сліпаків!" А я йому про про малосолені помідори почну варнякати. Не через те, що я не знаю, що сказати, а через те, що я знаю, про що мовчати. Ось і сумбурність наживо скривила свого рота, ось і брутальність пішоходів. Скільки я ж то дізнався нового посцявши з моста на пішоходів, а як мало, як не довго! А завтра буду по-іншому вже ставитись до деяких проблем, але завтра залишається завтра до самого завтра.


Сьогодні я .. слухав брижчання сови. Вона бурмотіла собі подніс ноти і пила з моїх рук солону підливку. Я розповідав їй про сліпаків, а вона лише стомлено дивилася мені в очі і сумувала, сумувала, сумувала... Щось є неземне в ній, щось ... інше. Настільки дивне та таємниче. Щось, що постійно риється в собі, копається в органах свого внутрішнього світу. Сові явно це довподоби. Її пре, а вас пре??? Садомазохізм допомагає відчути їй себе ницою, вона думає, що хтось невидимий, над Я, вручить їй миску оливкового супу і скаже "Їш, ти не винна, все буде гаразд". А я кажу їй "Сова. Гараз, Сова, все тобі буде. Тільки зроби щось". Вона мовчить, бо знає, о завтра буде те саме, а
Сьогодні я ... сверлив дірки у голандському сирі. Вони потім знову заростали, однак за це мені не погано заплатали, отож завтра я знову сверлитиму дірки, і вони знову будуть заростати. І так буде вічно, поки існує час.
Сьогодні я ... мямлив собі під ніс дикі словечки аля "грязні ідоли". Я постійно їх повторював, в мені вирував агресивний гній. Я ладен був убивати, потрошити плоть, варити у кипятку і шалено риготати. Згодом я побачив Сліпака. Чесно, не пам"ятаю, що то був за вид, але він мовив наступне: "Ніколи не мий посуд у крижаній воді, зачекай поки Сонце дасть їй тепла". Я витатуював собі ці слова на правиці і тепер вони завжди зі мною...


Сьогодні я ... смалив з револьвера по тоненьким стодоларовим папірцям. Дивно, але, коли в твоєму житті іде період огидного декадансу (досить модно вживати це слово, аби показати свої недюжі пізнання), трапляється якась штука (назвемо її так), що дозволяє тобі замислитися над градусною межею. От би завше були такі штуки, а не напівнаркотична зависимість від пустопорожнього клацання кнопочки. Сліпаки, звісно не можуть не погодитися, зі мною, бо правий я (навіть, якщо і лівий - що з того?). Все таки соплі в мене були довгі і тому....
Сьогодні я ... встромив собі градусника у кулуари шоколадної фабрики (головне, щоб це не стало мені до смаку) і заміряв відхилену різницю між первісною температурою свого тіла та поточною. Різниця виявилася не значна, але досить суттєва - я побачив Терапевта. Нажаль він не був знайомий зі Сліпакознавством, але справив враження поганоїне людини (головне, щоб це враження було не тільки справлене, але й втіленне у нашу реальність) Тик от...
Сьогодні я ... взяв газонокосилку та збрив собі (ні, яйця в мене вже чисті, наче яйця курячі) маленькі вусики (верніше щитину), що вже почала прориватися крізь шкіру мого вічномолодого обличчя. Коли я здійснював цю процедуру (хоча вона була далеко не дура!) я задумався над тим, де саме кінчається світ і чому їх так багато у нашому житті? Чому мені шалено цікаво дивитися на стильняшок, хоча я впевнений, що це все байда (при чьому чистої води) і вона не варта. Бо це робиться само, а якщо штучно - то тільки на фотках.
Сьогодні я ... а зара ( добре, що не Zara) піду культурно діставати просвітлення з екрану чудо пристрою, що харчується від батарейки... Дякую.


Сьогодні я ... їв гівно чи, правильніше сказати, гімно. Це було погано, бо було ніц не добре. Це робив я в сотий чи навіть тисячний раз. Воно стікало по вустам моїм, падало на груди, я згрібав його руками, раз навіть намагався затулити свого паскудного рота та всеодно, гімно йшло звідти, наче йде слон по канаті натягнутому між двума берегами одного острова. По своїй бездарності, а може і метафоричності, я все таки не перестава це робити. Прийшовши додому я перестав це робити, але ... так на мене добре подійстувавало тепло і все стало на свої місця. Аби це не повторилось я просто замазав свого рота сальцесоном. Звісно, можливо хтось сприйме цю дико нікому не потрібну інформація, як, справді, надзвичайно дику та жодній живущій особі не потрібну інформацію, але я хочу, щоб хтось це прочитав. Бо... ой народився вірш. Зараз я вам його прочитаю....

Коли день іде на спадок вічності
Коли вітер дує на високогір"ях Карпат
Коли ідуть бегемоти писати прозу
Тоді треба лижати

Раз у раз коні їдять цибулю
Це поганий знак, бо удача може показати тобі дулю
Трохи какао, трохи чаю
Хм, я вже третю тарілку супу наминаю

Аби на струнах бриніла лупусна стуканина
Щоб ти зміг закрити свій писок, волохата людина
Водограй грай, та мене не обливай
Одна ложка цукру передбачає солодкий чай

Смердючі носки у пелюстках каал
Я бачив хлопа на возі - він настоящий амбал
Стражденні тихі зорі в цій місцині

Вірш, як бачите вийшов геніальним, це кажу я вам без "б". Справді сьогодні був насичений день і якби не гімно, все було б чудово. Але і так все чудово, може. Вмирати, ще ой як не скоро.


Сьогодні я ... нічого не робив. Зовсім анічогісінького, про що можна було б згадати чи, фігурально висловлюючись, написати. Хоча...та ні, дійсно сьогодні нічого не сталося. Правда, коли я зранку прокинувся, то все було як було. Далі був обід і знову нічого не було. Можна багато розповісти про це, але навіщо, якщо нічого не сталося? З іншого боку це досить цікаво, адже коли нічого не стається все змінюється і змінюється навіть те, що не могло змінитися, бо нічого не було, не було такого, що б могло це саме змінити. Змінність страшна річ. Вдумайтесь, коли щось є, а потім - бац! і вже його нема, бо воно змінилося (чи зникло, чи розчинилося, чи ще щось -ся, суть не важливо), однак відбулась певна реакція того, що нічого не відбулось. Тому це як смерть, ти був і тебе нема. Все... Зав"яли помідори. Хм..та ні зав"лі помідори ще живі, а ти вже мертвий, тілом ласують хробачки, а в твому житті (земному, бо тут ми розглядаємо лишень земне життя, не беручи до уваги життя неземне) нічого не відбувається. Отак от...


Сьогодні я зустрів чоловіка схожого на Орнеллу Мутті. У його так як і Орнелли Мутті маніфестально звисала щелепа, причому верхня, а нижня куйовдилась на підборідді. В ретроспективному баченні він був як комора на планшеті. Він ніс похідний рюкзак "Сніжинка" на своїх чолов"язних плечах, а його подих був наваженим і цілковито обгрунтованим. А ще, як тільки-но заколосилося гоміння, я помітив у його густу бороду! "Вилита Орнелла Мутті!" - подумав я, але відразу порум"янів, бо згадав, що Орнеллу Мутті ніхто не виливав. Так я і пішов по своїм справам.
А тоді зустрів я підкопитного зайця, він повідомив:"Сьогодні ти сходи краще зі своїми однодумцями поспілкуйся". Я йому вірю, тому так і зробив. А тоді мені мій однодумець сказав, що є дівчисько, воно вчиться тим же закостілим знанням і в тому ж ареолі, що і він. Це дівчисько, сказав він, схоже на Орнеллу Мутті. Він простягнув мені її світлину, і я впізнав свого прохожого. Але мораль така: ніхто не скаже ніколи, що це не вони схожі на Орнеллу Мутті, а Орнелла Мутті схожа на їх. То ніхто так не скаже. А ще одна мораль: ніхто ніколи так багато за такий короткий клаптик тексту не згадував ім"я Орнелла Мутті, при тому, що тема тексту була зовсім іншою. Тому я можу подавати заявку в Книгу Рекордів Гіннеса щодо нового рекорду. Але ні, не буду, бо я вже попідтирався всіми сторінками, де було написано про літературні рекорди. Не буду палитися.


Сьогодні я збираюся писати курсову роботу. Аби добре писалося, я налляв собі віски. Не віскИ, а вІски, бо я крутий. Хто мені це сказав? Вже й не пам"ятаю, тільки пам"ятаю, що по телику всі крутелики бухають. Так і персонаж мого улюбленого серіала - Чарлі Вафля (головне правильно поставити наголос) - п"є бурбон. На бурбон грошей не вистачило, вистачило на манюсіньку пляшечку Джей енд Би. Хтось подумає - "от вийобисте чмо!". А я ні, я не чмо, просто так от. Гаразд виправдовуватись, треба переходити до діла. Яка страшна сила - НАГОЛОС!. Зара піду вип"ю кефіру, бо щось сосе (а так хотілось щоб посмоктувала б!).
Сьогодні я займаюсь справою. Величезне бажання зайнятися нею. Справою. Але втома, куди без неї? Гавкатися це так стомлює. Добре, що все кінчається кльово. Тутутуту-ту-ру-ту. Дивно, але я сьогодні хотів покохати людей. Великою та чистою, а натомість деякі з них мене дуже розлютили. Хм, може когось і я розлютив? Вони тотожні мені - не вищі, не нижчі. Сприймаймо один одного і ... і.... ще щось... не знаю, що, бо борода не доросла до пупа. Це бридко, а вуса я собі запускаю. І щоб виділитися з натовпу вусатих бариг, мої вуса почнуться ... з носа!!! Ура! Ура! Ура! Я не такий як всі!!!


Сьогодні я займався питаннями диз"юктивної кон"юкційності. І мушу вам сказати, це було неабиякщо! Я поринув у світ захоплюючих термінологічних підмов, побував на острові Загальнодоступної Лінгви Франки та провів бесіди на навколонаукові теми з інтернаціоналами! І це ще не все! Я так плідно та старанно працював, що аж захотів у туалет. Але я буду терпіти на благо вітчизняної науки, на благо бідних й знедолених обсмоктишів та на благо парасольки й зонтика!!! Хай воно лізе з мене у штані! Хай воно лізе з мене у вуха! Я не здамся! Найн!!. Ка
жу
ть.
Багато наших слів запозичені. Багато наших слів зовсім й не наші. Дивно, кожен оперує фактами, що доводять правоту протилежностей. І всі факти правдиві, і всі факти фактичні. Треба бути хробаком аби ритися у стосах сонного склепіння історії. Та що ми там знайдем?! Можливо те, що зараз вилізе з моїх вух? Ні. Однозначно. Знайдемо скарб, що збагатить нас більше, ніж все аукторум світу! Знайдемо підветрдежння того, що всі не знають ні чого, а хто знає, що нічого не знає - знає вдосталь. Так казав хлопак чиє ім"я я вже не пам"ята...


Сьогодні я... воровав помідори в Бахчисараї.. Не дивно, чи не диванно , що саме в Бахчисараї помідори красти легше ніж будь-де. Ну да, там менше помідорів, та скільки мені маленькому треба? От уявімо, якщо людина -наглюча морда і хоче собі побільше так да побільше нагребти, то вона по логіці (ай, яка вона несамовита річ, ця логіка!) обирає й відповідне місце злочину - Помідорсарай. А там їх повно, всі гарні й спілі, а ще багато гнилих та чепурненьких таких попід"янілих та колобкоподібних. А ще більше там рил, що стережуть ті помідори. То ви шарите, до чого клонить ваш покірний слуга... А якщо ні, то спробуйте продемонструвати мені свою майстерність красти помідори, "як в старому прошлому" (це бринить у вас в голові і ви згадуєте часи перестройки, холодні зимим та диряві капці), і я моргнути не встигну, не говорячи вже про "говорячи вже", як вам наб"ють вашу облелеяну вами ж пельку, і єдиний помідор, що ви зможете унести з собою, буде стирчати у вас з дупи, що само собою натякає, що ви його тоді не з"їсте як додому причвехтаєтесь (виходячи з вашої брезгливості). Мовчати!!! Я розсказую, як треба, бо сьогодні я... вийшло я би сказав зовсім так і нічого чобі, і аплодисменти б чулись, аби хтось побачив, від моїх заслумнівних хитрощів. Ось дивіться: в Бахчисараї то також сторожа ходить купами, але стрижена кобила навіть знає, що Бхчисарай для того і є Бахчисараєм, тому що там бахчи до скронь! А помідори, помідори там тоже єсть, адже для чого ж пустувати тому тихесенькому темнесенькому кутку, що вже й зовсім забувся добрими людьми. То я беру мішок і чапаю туди, бо я впевнений, що там все готово як на тарілочці, хоч мішками тягай (власне тому я і взяв мішок). А вся сторожа стоїть біля бахчи, адже самі подумайте, який дурак захоче стояти біля помідорів у сараї, що називається Бахчисараєм??? Да нікого там нема. не бійтеся. А як залишитесь довольними, можете собі макаронів прихватити, у лівому кутку зверху, я вам там сюрприз лишив ;)


Сьогодні я... Ці слова самі собою просяться бути вжитими в моєму монолозі, бо що, як не "сьогодні" розкрило мої вічі ще ширше, і хто, як не "я" зловив ще одну зірку своїми подумками, помислами та таке інше... Але, є ще лово "але", що тут також не може бути проігноровано, бо:
Сьогодні я мав розмову зі Сліпаком День (щось таке пригадуєте, вірно?), кожне його слово було витвором мистецтва, навіть якщо брати всі слова окремо, тож уявімо, що могло утворитися з цих слів, коли вони сконгламеровані разом!
А ще бачу, що я вас впіймав: у вас дежа вю, чи не так? Суто справа техніки, визвати це щемляче відчуття у вас всередині, коли ви цього не очікували. Так, справа йде про розмову із створінням, ще є по природі своїй Сліпаком, тому я, як доктор філософії у тій науці, що безпосередньо контактує з такими надстворіннями, приймаю рішення додати наступний монолог
відразу до обох тем...
Почнемо...
Сьогодні я мав розмову зі Сліпаком День. Розмова вийшла досить таки не несподівана, бо я вже стільки днів жив так, що інакше, як з маленької букви слово "дні" пальці не повертаються писати, так сказати, не хочу вижимати я на клавіатурі Шіфт, коли пишу це слово - жодного разу. Тому я поїхав шукати Сліпака День, що ховався в тиші периферійної сієсти. І уявіть собі, на це мені знадобилось 5 днів! На 5-ий рано вранці зустрів я його в глибині туману, де він колихав в собі божественних створінь, які то тихо, то громко позіхали. Він помітив мене і привітався так, що я того бува спочатку й не помітив - лише в підсвідомості забриніло тихенько:"Привіт, докторе Олеже, як життя твоє? Пропадаєш без мене?" А я бачу лише туман і квітки вапняку... Боляче чомусь в серці стало, бо помітив, що час рухається по спіралі і лише той, кого я шукаю, може зав"язати з неї вузлика. Але й тепло, бо підсвідомість вже відчувала його подих. Сліпак День - він не з демонстративних Сліпаків, він проникає всередину, і починає свій монолог в твоїй голові тоді, коли сам він вже далеко. Я був вже в парах столичної мазути, коли він почав читати той свій монолог, точніше то навіть був як діалог, але я свого нічого не вніс, лише додав трохи солі до супу.
Слухаю, як щось всередині каже:"Заспокой свій розум та слухай, що буде далі - я тобі повім трохи правди, що стосується майбутнього твоєї Батьківщини. То слухай, що буде: через місяць як ти відчуєш смак свободи перед умовностями, одна річ тебе ще зможе пригнітити. Та власне кажу тобі: не слід, бо це вже трапляється, але цього тобі не помітно. А буде таке: провідні дизайнери у співробітництві з першими калозбирачами світу запровадять на торгових столах предків славетних воїв Трої нову пошивку - універсальний одяг для будь-кого і для будь-якої погоди - комбінезон, що поєднуватиме всі найкращі традиції пошиву речей для Троєщинського ринку, з усіма найкращими їх властивостями та естетичними показниками. З того моменту там буде в обігу лише цей товар, лише одного розміру, лише одного кольору, лише одного фасону і лише одного матеріалу, і ніякий більше товар туди більше не завозитиметься, бо нічому вже не порівнятися буде з непорівнянним комбінезоном!Тоді твої співвітчизники всі ходитимуть в ньому. Але глянь, чи зараз не так?" Я мов почув це всередині і заплакав так, що почав шмаркатися в свій носовичок. Тоді мені мовиться наступне:"Тобі брехали, Олеже, ще в школі, коли говорили, що нема сенсу придумувати наново велосипед! КОли не так, то скажи мені, а звідки з"явився самокат? Хіба не видно тут замкненого кола? Тебе одурили! Цивілізація на тому й побудована, що ми наново конструювали велосипед. Ну як ми - вони - ті, хто керує вами, а вам брешуть ті самі "вони", бо не хочуть, щоб ви вигадали щось таке, що може напсувати їм!" Тепер я замислився...


..продовження:
"А тобі то й що, - каже внутрішній голос, - ти вже он який велосипед придумав, скоро він закрутить першими тиражами і поїде по народу! Не вагайся ні на мить, коли змінюєш цивілізацію на свій лад, і коли ще й знаєш, що ти бажаєш людям добра. А тепер сон... Дивись видіння, що не має ніякого зв"язку зі всім, що було сказано вище!"
...сьогодні я... бачив видіння. Серед білих планшетів стояли двоє - він і вона. Мені стало відомо, що він був не з лихих хлопців і бажав підкорити собі добро, бажав, щоб воно не стояло в сторонці, нервово смокчучи цигарку (докторе Віталію, вибачте, що беру слово з вашого лексикону, тут інше просто не ліпиться. Та я вам якось поверну цей борг!) Він колись був відбитим від суспільства, бо був іншим. І вона була іншою, та прижилась і стала схожа на щось середнє між іншою і такою як всі. Вона його відкинула від себе, бо тоді ще важко йому було володіти добром... От так тепер вони стоять один перед одним і дивляться. А він то вже навчився, бо нафіг тоді планшети ті стирчать з усіх сторін, що аж сліпить очі!? Я чую наступну розмову:
- Не думала я про такий хід подій. Вибач...
- Я ніколи не тримаю зла, а на тебе я звалив ще більше того добра, що зара в мене під контролем, чим на усіх інших, що не є тобою.
- А за це дякую, я, знаєш, відчувала на собі нелегкий тягар того добра, що ти на мене скинув якось...
- А то!
- Тому хочу тепер бути разом з тобою!
- Вже рано... Поглянь, яка ти розумна і гарна, і який я вільний від умовностей! Ми проковтнемо один одного!
- Ми обоє достатньо смачні для цього...
- В цьому є щось істинне, але як тільки хтось когось проковтне, знову не буде взаємності, бо один сидітиме всередині, а інший - зовні!
- Ти дурна падлюка!
- І після стількох років я нарешті почув, що ти дійсно про мене думаєш! Дякую за розмову, будемо жити під різними стріхами, та будь впевнена, що над твоєю буде дуже багато добра, що я тобі ще подарую!
...Що за туфта, було я подумав, та тоді голос промовив:"Подивись, яка родимка у його на шиї!"
Так, схожа блін! Дежа вю, блін!
Сьогодні я виріс.


Сьогодні я .... їв уху. Велика та смачна була тарілка. Смачнюща уха, приправлена одуванчиками. Цей напис, що його потім викарбують на снігу і дадуть прочитати потомкам, я хотів написати продумаючи кожне слово. Та ні, потік свідомості сам виставляє їх у потрібному напрямку. Положення внутрішнього настрою, а вірніше його проекція, самі посилають імпульси до нейронів кінчиків пальців, що мірно лягають на потрібні букви клавіатури.
Сьогодні я ... споглядав візуалізацію анархії влади. Проте, коли я споглядав її, про неї я не думав. Думав я про те, що найважливіше із мистецтв, таки виконує свою функцію - дає стан...
Сьогодні я ... задумався, а чи потрібен нам цей стан? Коли ти коштуєш гірке, тобі гірко. Коли ти споглядаєш сцени поїдання коричневих трубок, тобі?...
Сьогодні я ... прийняв дозу негативу. Воно того варте? Але я краще став сприйняти те, що на мій погляд здорово? Ось в чому його ціль?
Сьогодні я ... мився і брився. Води не стало, гарячої маю на увазі. Колись вишневі огірки обмазували синім намистом. Сервірували файно столи, гвалтували слуг. І хто? Просто бородаті дядьки в першокласносидячих костюмах. Я взахваті від бороди, в силу того, що її носить близька мені людина, я взахваті від таких костюмів, в силу того, що вони круті. Але... Не слід думати про те, що в пошуках золотої середини минає все життя. Греки не чинили содом, як римляни, тож з них слід барти приклад...
Сьогодні я ... теж виріс...Сподіваюсь... Дякую, тобі гомосексуальний митець?


Сьогодні я ... хотів висловити подяку Шекспіровим сонетам чи сонетам Шекспіра, адже він їх не писав і добре, мабуть, робив. Оскільки сонетописання діло тонке і потребує знань душі та частин тіла жінок, Шекспір цього не робив. Інколи, коли ти спиш не вночі, а, скажімо, вдень, деякі речі, такі солодкі та бажані зазвичай, сняться тобі в огидному, ближче до гротескного, виду. Ось, сон дивна штука, сподіваюсь він нагадує смерть...Бррр, аж мурашки від таких слів ідуть... Отож, як аксіома, я хочу щось або когось. За це варто боротися, потіти, тужитися, мучитися, одним словом - добиватися. Я сиджу спокійно, не рипаюсь. Хм.. мені так дуже добре...мене не мочить вода....