Про блаженну блювоту, або спілкування зі Сліпаками

Я - людина слова! Я сьогодні пішов до Великого Сліпака і запропонував йому нашу співпрацю!
Ось наш докладний діалог:
-Привіт, о Великий Сліпаче, Сліпаче із усіх Сліпаків і Сліпаки із усіх Сліпачів! - сказав я помірно переводячи подих.
-О добрий день, маленький Доктор Філософії у сфері Менезнавства, олин із двох таких шльомбелів на цілому Білому Ті-Сві! Чом ти приволік ноги свої до позначки 5 метрів від мого Великого черева?
Тож я розповів йому в деталях про свій переможний план (ви зрозумієте, чому він був переможним, прочитавши весь текст), а він зрідка піднімав із сидіння свою неабияку сраку, щоб створити образ блаженного впізнання. Він дивився на мене своїми рожевими губами і причмокував своїми товстими, як колода!, повіками. Та, навіть для мене, несподівано, його черево почало вовтузитись навкруг надчеревної оболонки. Наступної секунди я стояв вже - обкиданий непереможною блювотою Великого Сліпака і відчував у собі навіжений подих тріумфу! "Свєршилось!" - подумав я по-кацапськи і відразу прикусив свою нижню губу.
Я покинув Великого Сліпака за мить після його відповіді і вже скоро йшов по людній вулиці, обезлюднюючи її краще, ніж якось обезлюднювала вулиці (в 1273 році) Нестерпима мавпа, співаючи пісні Агутіна. Тепер ми на висоті! Починається збуватися наша міссія!!!!!!


Ось мені на деяких дня довелося побувати у Лігві Сліпака. Але як відомо, що сліпаків видів як мошок після січневої роси, тому я вибрав особливий вид Сліпаків - Сліпака Кумедно Блакитного Анти-Тупоухого. Звісно, а може і зовсім-зовсім не звісно, що мені було так страшно, як буває страшно Черепахці ніндзя, коли проти неї виступає полку зашмарканих малюків з дитсадка без номеру Макієвської області. Хто був тама, знає, що за діти там живуть, я не був і тому не знаю, що за діти там живуть, але порівняння чогось з чимось, коли ти не знаєш того з чим порівнюєш, тобто у тебе повністю відсутній порівняльний орган, чи то пак, коли ти навіть найбільшого уявлення не має про щось, але сумлінно стверджуєш про нього, як загально відомий факт, а люди навколо заздалегідь повинні прочитати древні фоліанти, скажімо, Гегеля чи Васі Буришкіна, або ще раджу прочитати відомий твір знаменитого на весь світ письменника Антона Похуйка "Ідітє в попу маральниє дєгродірованиє калєндарі". В цьому творі ви побачите як автор вправно ставить ізвічні людські питання і вправно дає на них відповіді. Дивна глубина тексту та безліч алегорій і баламутних метафор не дасть вам заснути, коли ви будете читати цей, без сумніву геніальний твір, великого російського "живопісца".
Але ви можете мені заперечити і будете ліві, ви скажете - як тобі вдалося знайти лігво Сліпака Кумедно Блакитного Анти-Тупоухого? А я вам мовчки відповім - обрані самі себе обирають. На що ви будете тицяти мені пальцями в пику, показуючи брудні книгі і кричати, невинно плескаючи вухами, що, дивись тут написано, що у безодні є дно! Тоді я не витримаю і відповім вам - воно є, але вам його не досягти, бо ви настільки переконані, що воно є, навіть не читавши цих книжок, що їх так охоче показуєте мені, тому ви лякаєте дно безодні і воно тікає до МакДональдса, бо знає, що тільки там знайде притулок.
Я прийшов до нього, поклав перед ним биту, срібну цепочку розміром з яйце - необхідні дарунки Сліпаку Кумедно Блакитно Анти-Тупоухому.
Він глянув на мене і прошелестів - Чого тобі, мужній досліднику? Я не спав, а ти прийшов і приспав мене. Тепер я сплю. Отож знову поставлю тобі питання - ти читав Гегеля чи Канта? А може Платона, Арістотеля?
Мені стало соромно, я схилив долі голову і міцно-міцно стиснув зуби. Потім підняв її, подивився на його потворні, спухлі яйця, вихопив револьвер і пальнув два рази...Спілпак розплакався, йому стало боляче і сумно... Він дивися на мене жалісливими очима і просив про домопогу, з його очей текла патока, а я тільки й спромігся на те, щоб підійти набрати її і намазати на пиріжок, що валявся поруч...
Спліпак знову подивися на мене і раптом вдарив своїм віником мене по голові...Я впав і замить опинився Україні, мене жорстоко принижували великогруді карлики і це тривало 10 хвилин. Потім я заплющив очі, а розплющівши їх побачив надпис "Морозиво" і тут уже розплакався я. Страшний тягар впав на мене, але сльози змивали його і так тривало 3 кілограми хвилин, поки він не зник весь. Я зрозумів одне - що мені давно це вже зрозуміло...
Пішов листопад, я витер очі, на душі було спокійно і мило, перед очима стояв образ усміхненого Сліпака Кумедно Блакитного Анти-Тупоухого і я теж йому всміхався і він мені всміхався. З того часу ми стали друзями - Я, Сліпак Кумедно Блакитний Анти-Тупоухий і мій старий товариш - Буратіно...


Сьогодні мовчав зі Сліпаком, якого інші Сліпаки обзивають "Старомодним". Тут за допомогою метода Декарта можна легко здогадатись (настільки легко, що я навіть не думав спочатку писати цей коментарій), що цей вид Сліпака Старомодного - єдиний із видів, який до сих пір балакає першомовою - англійською. Хоч він її і не знає, але йому на це наїсти. Тому я був з ним солідарним. Слід сказати, що з цим Сліпаком не так вже легко знайти спільну мову, бо щоб з ним розмовляти, треба підійти до великої амінотруби з відхиленими крильцями для вставляння туди зубів та з магнітними шльопами, якими треба зажимати вуха. Але насправді все по такому: зуби я вставляв у магнітні шльопи, а вуха - у відхилені крильця. Це зроблено, щоб зі Старомодним Сліпаком говорили лише доктори філософії по Сліпакознавству. Це зрозуміло і без того, що я сказав. Я маю на увазі, що якби це не було тут написано, то абітурієнт і сам би дійшов до висновку, що все навпаки, а якби не дійшов до цього висновку, то дійшов би до висновку, що все навколо - абстракція, і пішов би читати про старого товариша мого товариша Віталіка - Буратіно. Але якби абітурієнт би сприйняв сказане саме так, то він би не дійшов до висновку, що для того, щоб розмовляти зі Сліпаком Старомодним, не треба знати англійської мови, хоча він лише нею розмовляє і лише її він не знає. Але це всеодно, адже щоб розмовляти зі Сліпаком Старомодним, треба бути або кантуженою пральною машиною, до якої схильний говорити "Гмгелло- кхм-кхм" Сліпак Старомодний, або Доктором Філософії у сфері Сліпакознавтсва. От так, я стояв, всромивши свої вуха і зуби у шалений механізм і почув абстрактну назву: "Що це? Невже це Gala Silk Soft?" я зрозумів, що це ще не Сліпак, а агенти Nasa, які сують свого носа, куди не потрібно. А тоді пробриніла гівнюча плеяда звуків. "Давно я не говорив зі Сліпаком Старомодним" - була моя перша думка. Перше, що він мене запитав, було : "Скільки зараз коштує вставна щелепа?". "Навіщо тобі вставна щелепа?" - говорив я. "я хочу носити її на шиї, щоб мої родичи гадали, що я зловив якесь бидло, розчавив його і повісив в знак пошани собі на шию його щелепу". Далі він розповідав мені про свої плани, про нашу співпрацю (моя душа бриніла від радості в ці миті!)\, а тоді несподівано запитав "Ти хочеш бути першим з людей, хто побачить моє відчайдушне рило?" "Ну да, в принципі, нічо так, можна глянути" відповів я. І я відразу побачив його відчайдушне рило, як би це безрозсудливим не було. "Тепер ти розумієш, чому мені не потрібен унітаз?" це біла його остання фраза, адже він відразу почав ридати, а невдовзі я почув, як по амінотрубі тече блаженна блювота, тому я швидко вийняв свої зуби і вуха, а вже через хвилину я був вдома. "Скоро наші плани стануть реальністю!" ось що я тоді подумав.


Ось і я викроїв кусочок хвилинок, аби написати свою розмову з Сліпацятиною. Перш ніж, а потім дуже гострий ніж, а тепер треба уточнити хто такий цей Сліпацятина? А це особливий вид наших шанованих і всім мозком любимих сліпаків, зустрівши його ви, скажу чесно, почуваєтесь погано. Але, що таке погано? Це дуже добре,це коли "хорошо". Сьогодні він прийшов зі мною до мене. Коли в тебе червоні очі, і тд., знай - він тут. Багато хто, особливо ті, уражені Глупотою і її сестрою Тупотою, зустрівши його посеред дня кричать: "Мама родная!!! Что дєлать?" Це дуже схоже на те, коли об"ївшись баркбекю, проводиш кілька кілограмів годин, спілкуючись з паном Унітазом. До речі, крутий пан, цей пан Унітаз. Завжди допоможе в тяжкій хвилині, приголубить, нагріє, а декого навіть і нагодує! (хоча, останніх дуже мало, на щастя)
Отож, опишу наш, тобто мій і Сліпацяцький діалог. Кожен з нас вів його окремо, незалежно один від одного. Тойво:
- Привіт, докторе Віталію. Я прийшов, аби висловити свою достопочтенність. Вибачте, я трохи дихаю пилюкою. Сподіваюсь тут нема молі?
-Будь щасливий, Спіпацят! Пилі у нас нема, хоча одежі вдосталь. Ходи, допоможи собі, розумний істото!!!
-Дзенькую, смачненькі у вас піджачки, давно таких не куштував... А це я кий розмір? Особливо мені до смаку 48 чи 46 брюк, а рожева сорочечка, заправлена сіреньким галстуком смакує по особливому!
-Будь ласка, ось те, що вам потрібно, я спеціально сервірував місце для трапезі - примірочну, краще пройдем туди і побалакаємо?
- Залюбки!
...Ось ми уже сидимо за примірочною і Сліпачатина смачно пожовує праву коричневу туфлю і мовить:
- Знаєш, я не часто приходжу до простих смертних, вони занадто обмежені і не можуть пізнати всю мою красу і велич. Я приходжу тільки до золотих людей, таких як ти, Олег та...мабуть все.
- Дякую за довіру, добрий Сліпацяк!
- Не варто, ви самі себе створили, я тут ні при чому. Я лише ваша втіха, примха, гра, промінь, антирутина... в мене багато імен. В мене багато форм - антитез, оксюморонів, префраз, гіпербол, метафор, евфемізмів, алюзій та багато багато інших, називати, які нема сенсу. Вам ітак це відомо. Я падаю золотим дощем на ваші голови, я несу вам світло, як нікому іншому. Знаєш, дуже багато різних речей несуть різним людям світло. А знаєш, в чому полягає відмінність мого світла?
- В його яскравості?
- Ні, яскравість не обов"язково допомагає. Натомість, моє світло не можливо загасити, дмухнувши на нього, не можливо облити його водою, неможливо перекрити йому кисень... Кажись це саме головне?
- Так...так!!! ви праві, Спліпацяток!!! Якраз саме це і є Суть!!!
- Хахахаха....я радий, що ми так мило побесідували. На жаль мені варто йти, на годиннику уже п"ять з половиною центнер і я мушу вивітрюватись...Бувай!!!
Я помахав йому рукою і пішов прати брудні шкарпетки. Все таки страшна сила ховалась у його словах....


Та ото і в мене, докторе Віталій, зовсім ще недавно, да що там ще недавно - нещодавно (!) була металогідридна батарейка, і як вона в мене могла бути, - для цього книжку треба нактрапати повільним почерком без обмежувальних ліній, які так набридають своїм бриньчанням в метро, мовляв:"Не заступайте за нас, люди!" а насправді вони говорять з акцентом: "Ви заступи-гніди!" , і ніхто буцімто не залишається скривдженим! А гірке думковиння в'ється собі в душі, думається, тойво - невже нема кому набити морду цим обмежувальним лініям, які так нахабно зпаскуджують тобі настрій і зжовують твої брудні шкарпетки, про які вже згадував доктор Віталік. Аж потім Бамц(!) на голову - та вони ж морди тієї й не мають, тому їх ніхто не може схилити до фізичного насильства! І знову приходжу до геніального висновку - ось що потрібно! - "Крамамболі" - бринить в мене в голові. Та це ж так нагадує ті виведені мною і доктором Віталіком наші Крамамболі, які так надихають на відсутність фізичних знущань!
Ось і зовсім ще недавно, да що там ще недавно - нещодавно (!) чую я, немов щось стукає мені у підлогу. Це щось виявилось Хтось, а тоді я зрозумів, що це Надхтось і не просто Надхтось, а Сліпак Великий! Мені так стало блаженно на душі, а я якраз дораховував до десяти, намагаючись вирахувати погоду на 24-е грудня минулого року.
На цей раз мій Великий гость був засмучений, давно такого я не помічав і долив в його вуха музики: "А море мія!". Таким був гавкіт мого рота. Великий гость високо оцінив цей глибокий витвір мистецтва, і дослухавши, сказав: "Я, власне, більше полюбляю польку, але зараз в Польщі одне бидло залишилось, тому цей мій інстинкт любіння польок перейшов до невичерпаної байдужості!" Воістину золоті слова, заради яких я би віддав кілограм туалетної бумаги - за будь-що я не проміняв би їх! А він продовжує: "Та я, ні - Над-я..." А я вже думаю:"Надя????" він схиблено подивився на мої безпристрасно заклопотані думки, і схаменув мій порив:"Да яка тобі Надя! Ладно, забудь!" - і вдарив чолом.
- Прийшов я не просто так, що нікуди в туалет забігти, і Макдональдси всі позакривані, хоча заради цього також, а головним чином - мені потрібна твоя допомога! - промовив він блаженно промовистим і червономовним тоном, підкрикнувши від потуги словом "допомога" - і барвистість пішла гуляти по моїй кімнаті - мене вона зачерпнула першим.
Я знаходився у вирії неодмінного блаженства - Сліпак Великий бідує без моєї допомоги!
-Що тобі допомогти, о Сліпак Великий!
-Да так, знаєш, наколоти мені із свого апарату Крамамболю.
"Значить допомагає!" - моя думка майоріла в серці і вилізла з нутра відповіддю:"Тримай кілограм! Вистачить на кілограм!" - сказав я, дістаючи кілограм субсидій Крамамболю з-під сорочки.
І тут сталося те, що в принципі повинно колись було статися, і в принципі я це підозрював про це, що це станеться, але не підозрював я, що це заманеться статися зараз - Великий Сліпак спотворився у повітрі,але зблаженився у воді і зовсім став симпатичним у вогні і бац(!) і нема його, як і не було завтра. Я вперше бачив використання закону телепортації на практиці. Але це не все! Як відомо, Сліпак Великий завжди дарує свою Блаженну Блювоту, коли його душа налагоджується твоєю присутністю. То він зараз викинув свій козир - після описаної вище ситуації він викинув цілу купу свого яства!
"Скоро буде те, чого ще не було!" - це була моя наймудріша думка натоді.


О, це скоро настільки скоро, що прийде воно аж пізно, проте пізно не може бути скоріше, ніж пізнє скоро. Вода труби миє, а мені якось дивно та спокійно, може тому що саме зараз відбувається спілкування з Сліпаками та не одним чи двума, а одражу з жодним чи жадним. Ні, жадних Сліпаків не буває, а буває таке, що жалісно дивитися на когось, коли він жадно хлеще вино. Коли напивається і верзе дурниці, коли розмовляє з унітазом, коли бачить синичку і псує повітря смородом з дупи. Вульгарно? Так, людина надзвичайної сили смердюча істота, яка б зовні красива вона не була, людина смердить. Особливо, коли відбувається така подія, як "Булгаковский вечер в Гостомеле удался". Значна подія, вона відводить нас від Сліпаків. Грають сурми і я в довгій киреї навколішках стою, прошу його, Сліпака, поговорити зі мною... І ось Сліпак-жоден, тримаючи в зубах-мечах Безрогу Мавпу, а пальцях-зубочистках Обісране Сонечко, дико віщає - Я. Ти. Ми. Давай. Поговоримо. Про. Проблему. Миття. Курячого. Філе. Добре, ця тема давно вже мене цікавить, вона не навіває смуток чи розпач, вона навіває катарсис. Коли. Миєш. Філе. Курки. Треба. Це. Робити. У. Холодній. Воді. Тоді. Більше. І. Тверезіше. Можна. Оцінити. Хить. Думки. Ну а що тоді? Як довго його варити? Це. Важливо? Так, навіщо варити, його, якщо ти його миєш? Правильно. Ось. Це. І. Є. Сутність. Речей. А фашисти? Хіба вони не були настільки вправними в варінні філе, що навіть війну почали через те, що їх хотіли позбавити цього права? По-. Перше. Вони. То. Вправні. Були. Але. Мили. ФІле. П"яним. І. Ось. Чому. Їх. Хотіли. Зупинити. В. них. Були. Дуже. Бридкі. Амбіції. Я. Їх. Не. Любив. Бо. В. Мені. Закладене. Добро. Так, так, так, але давай повернемося до філе. Яка температура води повинна бути аби його зварити? Забудь. Тобі. Поки що. Це. Не. Дано. Я. Скоро. Повернусь. Будь. Добрий. Докторе. Віталію. Купи. Мені. Суниць. І він зник, я навіть не почув як він міцно стиснув Обісране Сонечко і воно заплакало кип"ятком. Я пішов геть з того місьця де я був. В той вечір мені захотілося випити і спробувати на п"яну голову помити філе, однак я згадав предостероги Спіпака і просто випив для задоволення. Була літня злива, гриміло і блискало. Я зайшов у квартиру і зняв тренч. Він намок. На плиті стояв зварений з курячого філе суп. Треба скуштувати свого творіння, якиє я зробив з творінь прадавніх. Так думав я і мірно рідкий суп зігрівав мені горло...


Оце, докторе Віталій, розмію, наскільки в вас була потенційно бурхлива і до речі, якщо не брати до уваги Галіну Бланку, як гидку субстанцію, яку вигадали Стелебані Маргинали щоб отруїти Сліпкака. "АААА, якого саме?" - скаже хтось в розпачі розтинаючи свою майку і виставляючи всім напоказ свою густу та темну шевелюру поміж грудей, особливо якщо це дівчина. Та я запевняю, (хоч тут навіть нема сенсу запевняти, це й так зрозуміло) що паніка тут недоречна, і замість того, щоб переживати про майбутнє Сліпака (хоча якщо брати загалом, то переживати треба, а не пережовувати), краще б ця людина з густою та темною, а ще й кучерявою шевелюрою поміж грудей, заховала б її, бо і так на її всі дивляться, і без шевелюри тієї, бо думають: "Ти ба, а чого це в неї замість вуха - вентилятор?" Так от, краще б та людина поуявляла собі в свойому єдиному місці, де в неї ще трохи залишився в присутності аналітично-логічний матеріал, так - декілька жмень коричневої субстанції, тобто - в дупі, як Сліпак, який (всеодно якого виду чи роду) має доречі надзвичайне відчуття згинів простору та всіляких там квантових дрюк, надрюкав того Стелебаного Маргинала, бо останній створений для того, щоб його в кінці-кінців дрюкали Сліпаки (занотуйте це собі в конспекти, якщо ви хочете зрозуміти хоч горстку розміром з гівняшку того, що криється під словом "Сліпакознавство"!).
Ото ж і я, уявляв собі-уявляв, і сьогодні після обіду я почув шуркотіння в свойому правому вусі. "Да що ж це таке?" - була моя перша і друга реакції. Та згодом я зрозумів, що це шуркотіння - ніщо інше, як здатність мого вуха чути навколишні звуки, а характер шуркотіння привів мене до висновку, до якого я прийшов у ході своїх структуруалістичних роздумів, що ці звуки - звуки Сліпака Баввовяного, який стукає до мене в гості. Він дозволив мені пустити його, а потім (оскільки це Сліпак Баввовняний) при привітанні обкидав мене з колін до підборіддя своєю пухнастою баввовною і побаввонів до мене: "ероткод, сінирп уктсівз ібот я укя ,шєанЗ" "Навіть можу й здогадуватись" - відповів я. Але я розумів, враховуючи те, що я нещодавно проводив експерименти над щупальцями козиногів, які водяться десь не знаю де, і прийшов до деяних висновків, що дали мені привід здогадуватись про недалеке майбутнє, які новини приніс мені Сліпак Баввовняний. Я відповів так в знак пошани. І от він мені відповідає: "інеМ" - говорить - "ьнагаман огой ьтсінділпзеб юсв умой итсевод і аналиграМ огонабелетС зар йирток в итунятан онмєирп ежуд олуб". Про суть того, що він говорить я зрозумів не так з його слів навіть, як завдяки спостереженню за його баввовняними пальцями хвоста (і дійсно, у цього виду Сліпака, баввовни просто кури не клюють, і ворони не серуть, а якби таке й було, то він би їм постесував коліна). Він, а точніше його пальці хвоста розповіли мені, як він змусив Стелебаного Маргинала самого їсти ту гівнюку під назвою "Галіна Бланка" і пообіцяв, що більше ніколи, принайні Сліпаки, а також доктори наук у сфері Сліпакознавства, не будуть знущати свій шлунок цією гівнюкою. На очах у мого Співрозмовника була радість і сльози, сльози і радість точились і з його баввовняних вух. От такою була наша розмова, а потім, перед своїм виходом Сліпак Баввовняний подарував мені заслужену порцію блаженної блювоти. У його вона була з привкусом баввовни, і це було не дивно. Я допивав останню її краплю, як до мене прийшла повна осяжність сказаних Сліпаком Баввовняним тільки що переді мною жестів. І я осягнув, що близькі вже ті часи, коли Стелебані Маргинали не будуть і рипатися в сторону Сліпаків, а будуть смердіти собі вдома, а то й взагалі поляжуть на полі бою. Все-таки приємно за нашу співпрацю!


Дивно, докторе Олеже, але мене ще поки що не обдаровував жоден Сліпак своєю чудо-блювотою. Можливо тому, що ваша чудна Карамболь не відома мені? Хто зна. До речі, привіт тобі Хто, може ти зна? Я? Так, я зна, але не скажу. Та я зараз не про це. Сьогодні знову я спікувався зі Сліпаками. До мене в гості навідались Мавпочки (не плутати з Безрогими! Вони злі!!!) Мої ж мавпочки хороші, я їх дуже люблю і ще більше зрадів, коли вони приїхали. Так любо і мило стало на серці. Навіть зараз, коли на вухо співає м»яка машина і ніжно бренькоче на струнах Дикий Собака Дінго. Я теж люблю його, хоча іноді він мене і дратує. Ось, начебто вилив душу. А тепер саме безпосередньо про Сліпаків. Отож, зайшли ми у місце де печуть пиріжки зі м»якоттю огірка. І попросив синього Напою. Через кілька хвилин мені його принесли і, о лихо! Вони бли зелені!!! Я спершу подумав, що можливо бідна бабця, що тут обслуговує клієнтів, дальтоник і запитав, чому вони зелені? Вона скорчила дивну міну і повільно мовила, буцімто а які саме вони мають бути? Хм, скорчив ще дивнішу міну – в меню написано, що вони сині. А це такі вони сині, була її відповідь...
Та я знову не про це. А проте як до мене прийшов сліпак, коли я стояв і дивився у вікно. Там, за вікном, голі дівчата борсалися у багні і йшов дощ. І тоді це сталося, Сліпак Отаск, спустився зі стелі і розплющився у моїй свідомості. Ото вже вдача у нього така кумедна! Взяв за манеру розплюскуватися у докторовій свідомості. Але я не розсердився, навіть зрадів, бо знав, що він – моя поміч. Дякую йому. Потім я весь час був під його впливом і так було довго і… більше не можу писати, бо я все забув. Іноді варто забувати деякі моменти клею «Момент».


Govoruv sjogodni zi Slipakom Klejomomentnum. Tse ne tavtologija, jak hto podymav z dejakuh, hto 4utav komentar doktora Vitalika. I tum bil'sh - ne sarkazm, a vse navpaku - tse nazyuvajetsja tak: netavtologija, a takozh mozhna tse nazvatu - nesarkazm. Bylo vse ne tak : abu jak, kolu zasvitulosja zavtra sontse, to vin spromozhnum byv pererahovyvatu rezyljtatu mojih robit na paljtsah, tobto ja hotiv skazatu, sh4o tsjomy Slipaky navadulos' perevirutu mojy plidny pratsjy, i vin, znajy4u pro rezyljtatu, ale namagajy4us' komplomentarno-logi4no nasolodutus' mojimu piznannjamu, i skazatu, sh4o ja ne vtratuv 4asy, to vin peregljadav vsi moji vumiru, porivnjannja, perekazu, a takozh metaforu i giperbolu, jaki skoro bydyt' dostypnumu na tsjomy sajti. A ja sudiv naboky, zboky peregni4enogo prozhektora, v jakomy sh4e mytnivsja vidbutok pozav4orashnjogo zahoplennja Velukum Margunalom i 4utannjam knuzhku Karla Marksa "Ja marginal", sh4o, ne v pruntsupi, te zh same. A ja sudiv, i bavvoninnja bylo prusytnim mizh mnojy i Slipakom Klejomomentnum, jak element nevudumogo blazhenstva, jak sposib naduhannja zamy4enuh i obmazanuh majonezom abo sh4e jakojy farbojy tyrustiv, jaki vurunalu v4ora z-za pidvikonnja bydku sobaku, jaka zhuve tam, de sontse shodut' - vil'na i sh4asluva sobaka - sh4asluvishe, nizh hto bu tam ne byv, hto vrazhenuj Dukojy Glypotojy. To Slipak nasolodzhyvavsja A sh4o bylo v mene!!!!???? Kolu Slipak nasolodzhyjetsja vid plodiv mojeji pratsi, to ja fioletovijy vid blazhennuh poruvan' i namagajys' skladatu pisnjy, jaka bu svid4ula 4erez viku pro tsi blazhenni, legendarni dni triymfy! Ot sh4o bylo v mene - triymf, jakuj til'ku mozhe isnyvatu, ale v 58 raziv sul'nishuj, tobto sul'nishuj, nizh mozhe vzagali isnyvagtu v 58 raziv!!
A pozazavtra, tobto sjogodni, jaksh4o hto zrozymiv ne, ja vzhe byv i je obkunytuj lupkojy i zhagy4ojy bljyvotojy slipatsjkojy, a na oblu44i i v oblu44i mojemy - posmishka - prosto slipakoznavsjka posmishka. Ja jdy dodomy - dilutusja blagoslovennumu znannjamu.


Буває таке поняття, що якось колись нічого не буває, а буває й таке, що летиш у прірві часу і гадаєш, що все зупиняється, але то все понти для приїжджих. Коли я сьогодні побував у Сліпака Конституційно-демагогічного, чоло якого, наче кришка від каналізації - настільки товсте та залізно-забарвлене, а в пітьмі він полюбляє займатися бджолярством, бо йому подобається спостерігати, як бджоли хочуть його вкусити - того, хто порушив їх спокій, але нічого не бачать, і тому літають, скажено виставивши свої сраки з жалами до переду, щоб зручніше було, але минають своєї долі. А Сліпак собі коливається між шарудінням своїх копит, бо він має здатність дивитися уві тьмі, та насолоджується своєю зверхністю. Це, він каже, стимулює апетит та статеві бажання подихати свіжою росою. Але коли я до його прийшов, був день, і він займався нічим - аби хоч чимось зайняти себе. Та коли він побачив мою вправну постать, відразу подумав про високі цінності. Та промовив: "Головне - щоб черево було резинового змісту, а все інше бува походить від цього. Але це діє лише вчора, а сьогодні вранці воно вже не буде діяти". Я згадав, що це вже був вечір і по достоїнству оцінив вигоду від того, про що розсказав Сліпак. Я сказав:"Але собаки якщо і літають, то дуже повільно!". Він побачив ледве помітну посмішку на моєму обличчі, хоч і дивився прямо на його, і, наче згадуючи спогади, прошепотів:"Колись люди також літали! Так, ви, люди!! Збивались в зграї та летіли в небо, щоб в бидло не перетворитися, бо коли ти в небі, життя вирує внизу, а ти - як пуп"янок серед пустелі, де нема дощу і ночі - зелений! Хіба бидлом можна стати після такого?? Але де, куди поділось те диво, що я розповідаю тобі про його своїми губами? Ти це мабуть почути хочеш? Так ось, подумали люди:"А навіщо нам літати, ящо можна просто ходити, і об каміння спотикатись, і зубки собі об його ламати? То давай ходити!" Я мовчав, бо знав, що це - хвилина мовчання. А далі, коли це все закінчилось, він мене запитує:"А чому існує непотріб?" Це було риторичне питання, на яке він відповів, не давши мені сказати свої припущення:"Да це ж неправильно! Як йому жити, коли вуста вищих істот промовляють слово - Непотріб(!), і нахабно дивляться на його, на непотріб. А він сумує, він страждає, як діти страждають в дитсадках, коли їм замість обіднього сна (як у вас називають "мертвий час"), заганяють в шахти - руками ртуть добувати, а ротом в цей час гарцовку мішати для фундаменту на новий корпус дитсадка! То цей "час" стає тоді дійсно "мертвим", а точніше - вбивчим!Дивлячись на голубі стіни міських мікроволновок, які у всіх інших викликали б гидоту, непотріб мріє про їх, та заздрить куску ковбаси, що мікрохвилюється там. Для непотрібу - краще, щоб його з"їли, ніж щоб так називали!". "Я знаю що - треба спасти непотріб від верзенних патяканнь про його, як про найогиднішу субстанцію!" - я хотів ціми словами заспокоїти Сліпака, та що мені, я ж лише людина! "Слова і бублички, що ти мені на вуха повісив, тут ні до чого! Тут я про непотріб говорю, що не може бути звільненим від цього придворного штампу, що спаплюжує чисельні покоління непотрібу, що всеодно, незважаючи на глуху образу, слугує світові! А хто інший? Нікого немає ж бажаючого! Від непотрібу тхне, та що ж це, в його ж немає рук, щоб зуби почистити, та й зубів у його немає, а людині одного зуба як виб"єш куском арматури, дак вже плаче від горя - непорядок! Людям ще вчитися жити у непотріба треба! Щоб сильними духом бути і вибачити йому за його ж смердючість, що є наслідком неуважних маніпуляцій лінивого товсуна з пультом в руках! Називай хоч ти непотріб потрібом, і побачиш, які життя дасть тобі нагороди!!!!" Я повторив це слово:"Потріб, ги.." і відчув ефект відразу - вже за мить я був обкинутий блаженною блювотою Сліпака - радий та задоволений своєю вдачею. Я йшов додому - обдумати ці слова Великої істоти - Сліпака Конституційно-демагогічного.


Недавно відбувся тривалий сеанс спілкування зі Сліпаком-неврот-розумнимтехнологічним. Правда результат цього спілкування був невадли - мені не пощастило дістати навіть крихту блаженної сліпацької блювоти. Сумно, сумно аж за край, але треба віддати йому належне - в цьому не було його вини. Це я, такий обмежений, як у часі так і у просторі не зміг стримати себе аби не пошкавдати олівцем слуглої шкіри даного виду сліпака. Звісно це "шкавдання" зовсім не принесло йому шкоди, а принесло її тому сміттю, що валяється на дорозі та ми скануємл його своїми вилами. Буцімто нема на світі такого соняшника що світив би на півнеба!!! Якісь дивні у них балачки та стелебані полчища почвар. Ці почвари тільки те й роблять, що варять яйця - іншого не вміють чи не хочуть вміти, а ти просто береш блюзку з червоного кольору та одягаєш її на голову п"яній бабі, сніговій бабі. А в той момент, в тебе замерзають пальці - ти облизуєш їх, бо слина твоя тепла, їх облизує твій вірний дружбан Шарик, їх облизує сліпак, з яким я спілкуюся, але все марно. Вони на стільки замерзли, що навіть поворухнути ними боляче. Тоді я повертаюсь у печеру і вмикаю камхфорку. Вогонь не димить, але то пусте, бо він обпікає відморожені мозги разом з відмороженими ногами. За вікном печери волає Волапюк. Ти береш камінь і з розгону випиваєш самогону, не забувши шмигнути у піч, кинувши камня у голову цьому Крикуну. Він падає, кров... Потім підводиться і кричить: "Будь проклятий, Сліпак!" Тут то і з"являється справжня техніка і карає за такі бридозні слова. А я кажу - можна мені трохи найціннішого? Ти ше не доріс, - кінчає Сліпак, ще навіть не почавши. Я прокидаюсь у пустелі і теліпаюсь пятсот кілограмів додому. Дома - я бачу яйця, що собі наче нічого і не трапилось, приспокійно собі варяться! Я пригадую злих почвар і обертаючись топчу ногами їх кубло. Все таки еще сили для боротьби!!!


А тут приходить це...
"Лихі почвари або як я стругав пінокіо" - побачив я вивіску, коли прямував на зустріч. Знаєте, буває так, що сидиш собі, стругаєш пінокіо чи просто стругаєш, а потім тебе зворушує якась крапля дикої кози. Взагалі-то, я обожнюю козячий сир. Смак його завжди приємний, дещо терпкий та воркбучний! А саме головне - він не викликає постанафілактичного шоку.
...Сталось це о 12 годині та 94 хвили. Я ж недавно переживав уже щось схоже! Але їм я знадобився знову... Отож, сидів я собі університеті та слухав про "дважди, якє імєється ввіду". Все це звісно було неабияк цікаво та проникало крізь структуру моїх молекул і від оскаженілого захвату я почав облизувати парту. Цього, правда, ніхто не замітив, але злизавши трохи таємних знань, я поринув у медитативний світ, світ мантри, глибокої безодні зі смолистим дном та океаном головастиків.
Там мене зустрів Дикий Свинюк. Він був метафоричним куском символу волю та жаги до ненависного поїдання бруду. Говорив він анаграмами, грубо кашляв та ще й інколи плювався афоризмами на кшталт "Сьогодні я король, а завтра ти мене обслиниш". Чи "коли людина бачить світло, значить в неї є вуха". Деякі з них я записав на бабіни і потім довго прослуховував, прогулюючись по маленькій стежині веселого літнього ранку.
Далі я плив у діжці по словесному водопаду, я бачив дітей сліпаків і ось кілька уривків з нашого енлогу з ними:
-Дай вам щастя, сліпачата!
-Привіт, Віталій!
-Хелло, Хав до ю ду, ватс ап!
-Колись віростимо та підемо блукати цнотливими лісами.
-Де ви будете жити? Там же дуже дороге житло, в отих лісах.
-Я, наприклад, буду щосили лупцювати ефемерну розетку.
- А я буду працювати на городі та вирощувати паперові яблука.
-Тут неподаліку є каналізація - в неї зливають вірші та генетичні технології.
-А ви чули про Мурля та Клярапавція?
-Колись я читав про них у телевізорі.
-У тому злі? У скринці Левіафана??
-Тоді ще не було Левіафана і текст називали мистецтвом.
-Так, вони були на планеті Земля; там вони вчили людей сапати вазони. Це було найбільше благо, яке тільки могли сприйняти крихітні нігті гомосапієнсів.
-А коли сталося велике Ненастя?
-Сталось як і гадалось - вони створили велитенську сітку та накрили нею планету аби людям було весело.
-Злі вони якісь.
-Насправді вони добрі, але в них не було віри в поняття. Вони не мали вогню в серцях і не плакали стоячи навколішках.
-Це так важливо?
-Бувай, Віталій!
-На все добре!!!

Продовження читайте далі...


"Далі"
А далі настало... Далі я мандрував просторами абстракних емоцій, страусових надій та неоригінальності, сірості, буденності. Тільки річка мистецтва врятувала мене на пару хвилин. А потім знову - забуття тридцяти хвилин. Дешеві обої на стінах червоно-гарячого номеру, в якому я пробуваю уже понад дев"ятнадцять років. З кожним роком, правда, обої стають все світлішими і я вірю, що скоро вони побіліють і в мене виросте борода. Тоді я стану розумніший і зможу з гордістю вдягати окуляри фірми Перзоль.
Хоча звісно, інколи я попадаю, верніше сказати "очиняюсь" серед вспелеску ліан та диких динозаврів. Шкода, що їх не зможеш ти купити за гроші. Шкода...Хоча в мене і нема дуже багацько, але і жалітися гріх.
Далі дуже силно свистало. Я підня житон - завбачливісті Сліпаків!. Фунікулер вівіз мене до будинку кіна. Там я дивився ультра прогресивний фільм, що мав назву "Анальні радощі Бетсі Міллер". Вона сподобалась мені, ця Бетсі і я почав тривалий та шокуючий роздум над долею всього людства. Сподіваюсь воно змогло осилити всю палкість та, моє улюблене, глибину думки!!! Сюжет фільму варто описати в кількох строфах, адже це важливо для розуміння того, що буде надруковано в подальшому (хоча це я дещо злукавив - аби розуміти подальше написане, слід підняти всі архіви ЦК КПРР, прочитати силу-силенну преси, журналів, зокрема пам"ятний номер "Чє?" та випити тридцять п"ять філіжанок кавки, мабуть цього буде досить).
Сюжет - молодий антагоніст брата Апанаса, Сергій Сергійович Канатін закохується у табуретку Люську. Родичі вважають його козлом. Він запускає собі бородку. Автор стає на сторону родичів і поносить бородатого Канатіна протягом 10 томів, показуючи неабиякі знання лайки-пушистої. Кінець - довгий, нудний та може визвати неконтрольовані приступи булемії. Я попередив.
Антураж - готична кімната обставлена мебелями в стилі Людовіка 17. Старий комод стоїть на вулиці, смердить, навколо нього літає стадо мух. Вони злі, огидні, а на головах кожної намальовані картини в стилі Ван Гога та Сальвадора Далі.
Все це - хід, пекло, двері. Через це не обов"язково проходити, але, якщо ти не доктор, проте прагнеш пізнання - єдиний вихід для тебе. І я це бачив і я це відчув. Я пройшов повз це і далі мене чекала фінальна стезя. Стезя, яку я запам"ятав на все життя. Тобто те, що навіть зараз стоїть поруч. Якби я був психопат і мені було б начхати на своє тіло, то я б намалював би собі на плечі знак всеввладдя, той, трикутний. А так я просто все це тримаю в голові і при нагоді розповідаю всім.
Я куштую медові оладки, роблю крок і прехожу безпосередньо до спілкування зі Сліпаком Сліпакознавцем. Саме з тим, хто є своєрідним покровителем нас, докторів, філософів, митців, міні-творців та просто крутеликів. Я куштую зеленого ховраха. Його збиває бампером машина-робот, що просто прибирав бруд, а потім мого мікросхема зварилася від палючих променів сонця. Він здурів, до нього прийшла Шиза та вкусила його, бідолашного, зробленого із блакитних металів кіборга, за ніс. Я бачу дивні круги, я бачу слова, що утворюють книги, я бачу джерело, яке малює пентакль. Я вже тут Сліпаче. Я готовий! Кажи - я все встигну записани на диктофон!..


Я бачив на власні очі... Його, на його власні очі та дикі сурми тоді засурмили у мене в голові. Тоді я знову повторив: "Говори! Я вже тут, Сліпаче!" Величезні ковані дверці привідчинилися, на мене хлинув аромат зів"ялого огірка. Темінь навкруги була непроглядна. Але я встиг запалити свічку, зроблену з жиру маразматичного вепера-мамонта. Я зробив кілька кроків. Я почув наступні слова та скверна вийшла з мене через заблудші очі мої... "Ти тут. У лігві Сліпака, що має дати тобі слова правди та чи зможеш ти нести їх з собою? Чи вистачить сили та м"язів твоєму язику аби вимовити їх, коли знадобиться це? Щоб розповісти їх іншим, немічним створінням?" Я знітився, впав навколішки, закривши обличчя ногами, бо вже тоді моє тіло стало гнучким, наче кульковий олівець марки Кох-і-нор. "Бачу ще тяжко тобі з цим жити...Ось візмі Гомункула. Він знає все те, що знаєш ти, більш нічого. Передай йому свій біль. Але пам"ятай - він буде мучитись. Ти розіпнеш його, Гомункул буде проклинати тебе, бо ти б зробив те саме, якби був на його місті. Він зненавидить тебе і пошле осатанілих трупів, які, мабуть, скоріш за все знущатимуться над тобою уві сні! До речі, що ти сьогодні бачив, коли спав?!" Я підвів свої очі на нього і ... мовив: "Бачив я Калійний Завод. Велетенську споруду часі Терору. Я стояв на краю гори, а він був внизу. Шалений страх огортав мене. Я бачив клуби пороху навколо нього, його вид був хижий і підсвідомо лякав мене, як ціцькасту дитину... Я міг впасти туди і загинути на віки...Про мене б забули..."
"Так, - мовив Сліпак, - про тебе б забули...А я бачив поета, що написав він геніальні рядки. За співати їх тобі?! Слухай...

Криваві стіни обступили
І тиснуть мозок сотнею голок
Криваві ріки все залили
Захлиснувши тисячі думок
Криваві трупи осатанілі
Лежать як камні на землі
І їхній погляд вперся в стелю
Сверлячи її

І серед тих жахіть кривавих
Сидить дитина на стільці...
Тут Сліпак запнувся, витягнув носовичка, висакався, пожалівся, що завжди забуває цей куплет, і продовжив...

До стін людські прибиті руки
На стелях петлі, а у них
Людськіла тіла весять і б"ються
Сміючись з усіх...

"Досить не весела поема", - сказав я
"Так воно так, але життя не завжди буває веселим, а таку поему може написати кожен і, я впевнений, кожен так і робить. Особливо той, хто ще тільки в пошуках коханя жінки. Тілько той, хто передається коїтусу з сукубом чи то інкубом, нема різниці. Той лишень вбиває свій дух та затьмарую Вічне Блаженство...Чуєш?! Прислухайся!!!", - раптово закричав Сліпак, махаючи велетенськими пальцями.
"То чути як ревуть Гіпопотами! Це дурний знак, останній раз, коли я чув їх рев, сталовся велике потрясіння!!! Стався дурний вчинок, що його потім карали за це... Сліпаче, тікаймо, адже вони розтопчуть нас!!!"
"ЩО?!?!?! Невже ти думаєш, що я такий слабкий чи немічний, а чи просто хизуюся своєю силою?! Вони знайшли нас, а отже хтось нас зрадив...Але зрада не велика...Зрада вимушена...Зрада не тяжка...Зрада хибнонепомітна...Це не ти докторе Віталій...Це..."
Тут в печеру ввірвалося стадо Гіпопотамів. Вони були круті та в окулярах. Вони нищили все, що бачили. Першим загинув Гомункул, його розчавили як слимака... Я мужньо виніс це видовище. Потім вони добралися до Сліпака. Забрали його і посадали на лавочку, потім пили з ним пиво, реготали, а коли їм здалося, що вони вдосталь поглумились над ним - то сталося страшне... Кинувши його на землю, Гіпопотами стали лупцювати його ногами... Їх регіт та лихослів"я ще досі стоять у мене в вухах.
Звісно мене соромно, я не врятував Сліпака... Але ці жахливі почвари не забули про мене і...Тут я опинився вдома. В своїй кімнаті із чотирьох геометрично рівних стін. З носа в мене текли шмарклі, градусник, що невідомо як опинився у моїх руках, показував 37,6. Я заплакав від болю. Я заплакав від безвихідності. Я заплакав, бо зрозумів, хто зрадив нас


Давно ми не вели навколонаукові бесіди з Сліпаками. Сьогодні офіційно Сліпаки були включені в науково-технічну літературу (мою курсову роботу). В результаті чого відбулась медіальна контакта між Сліпаком Науковоподібним з однієї сторони та докторем Віталієм і докторем Олегом з іншої. Ця дивна, безсунівно, зустріч відбувалась у присутності обмеженого бидла, хоча це звучить по снобськи, тому просто - бидла.
Дивно як Сліпаки можуть впливати на окремих людей. Під дією блаженної сліпакознавчої блювоти, один із бидлодачів, почав величезним сірим хвостом пхати листя фікуса собі до рота. Інші сиділи смирно та намагалися осягнути таїни гомогенного артикуляційного похідного терміна. В цей час доктор Віталій кусав свого пальця на правиці, бо те, що він зрозумів линуло з його рота й могло нанести непоправимий шкода людям, бо ще не готові гомні сапенсиєнси до такої інформаційної нейронної кулі інформації. Доктор Олег ж, затиснув носа рукою, бо теж його чресала були переповнені цим інформаційним потоком. Сліпак явився у всій красі своїй. Він навів свого циркуля на пана Не назву його ім"я, той відчув на собі потоки буденного намагання залошення і що він зробив?.. А те, що ніхто не зробив би! Він подякував за ці потоки! Його стан душіі очистився, однак в книгу живота його була записана негативна за своєю позицією щодо інших літер, літера Е... Але він встояв і просто не вмер. Хвала і слава, шановному панові, він наблизився на один гугл гівняшок до нашої мети - Сліпакопізнання!!!
Остання фраза Сліпака, яку я можу повторити небоячись за ваше, любі читачі здоров"я, це - "Велечезні знання, що даються наукою, та ще більші вагони, що нею движуться".


Сьогодні я... Ці слова самі собою просяться бути вжитими в моєму монолозі, бо що, як не "сьогодні" розкрило мої вічі ще ширше, і хто, як не "я" зловив ще одну зірку своїми подумками, помислами та таке інше... Але, є ще лово "але", що тут також не може бути проігноровано, бо:
Сьогодні я мав розмову зі Сліпаком День (щось таке пригадуєте, вірно?), кожне його слово було витвором мистецтва, навіть якщо брати всі слова окремо, тож уявімо, що могло утворитися з цих слів, коли вони сконгламеровані разом!
А ще бачу, що я вас впіймав: у вас дежа вю, чи не так? Суто справа техніки, визвати це щемляче відчуття у вас всередині, коли ви цього не очікували. Так, справа йде про розмову із створінням, ще є по природі своїй Сліпаком, тому я, як доктор філософії у тій науці, що безпосередньо контактує з такими надстворіннями, приймаю рішення додати наступний монолог
відразу до обох тем...
Почнемо...
Сьогодні я мав розмову зі Сліпаком День. Розмова вийшла досить таки не несподівана, бо я вже стільки днів жив так, що інакше, як з маленької букви слово "дні" пальці не повертаються писати, так сказати, не хочу вижимати я на клавіатурі Шіфт, коли пишу це слово - жодного разу. Тому я поїхав шукати Сліпака День, що ховався в тиші периферійної сієсти. І уявіть собі, на це мені знадобилось 5 днів! На 5-ий рано вранці зустрів я його в глибині туману, де він колихав в собі божественних створінь, які то тихо, то громко позіхали. Він помітив мене і привітався так, що я того бува спочатку й не помітив - лише в підсвідомості забриніло тихенько:"Привіт, докторе Олеже, як життя твоє? Пропадаєш без мене?" А я бачу лише туман і квітки вапняку... Боляче чомусь в серці стало, бо помітив, що час рухається по спіралі і лише той, кого я шукаю, може зав"язати з неї вузлика. Але й тепло, бо підсвідомість вже відчувала його подих. Сліпак День - він не з демонстративних Сліпаків, він проникає всередину, і починає свій монолог в твоїй голові тоді, коли сам він вже далеко. Я був вже в парах столичної мазути, коли він почав читати той свій монолог, точніше то навіть був як діалог, але я свого нічого не вніс, лише додав трохи солі до супу.
Слухаю, як щось всередині каже:"Заспокой свій розум та слухай, що буде далі - я тобі повім трохи правди, що стосується майбутнього твоєї Батьківщини. То слухай, що буде: через місяць як ти відчуєш смак свободи перед умовностями, одна річ тебе ще зможе пригнітити. Та власне кажу тобі: не слід, бо це вже трапляється, але цього тобі не помітно. А буде таке: провідні дизайнери у співробітництві з першими калозбирачами світу запровадять на торгових столах предків славетних воїв Трої нову пошивку - універсальний одяг для будь-кого і для будь-якої погоди - комбінезон, що поєднуватиме всі найкращі традиції пошиву речей для Троєщинського ринку, з усіма найкращими їх властивостями та естетичними показниками. З того моменту там буде в обігу лише цей товар, лише одного розміру, лише одного кольору, лише одного фасону і лише одного матеріалу, і ніякий більше товар туди більше не завозитиметься, бо нічому вже не порівнятися буде з непорівнянним комбінезоном!Тоді твої співвітчизники всі ходитимуть в ньому. Але глянь, чи зараз не так?" Я мов почув це всередині і заплакав так, що почав шмаркатися в свій носовичок. Тоді мені мовиться наступне:"Тобі брехали, Олеже, ще в школі, коли говорили, що нема сенсу придумувати наново велосипед! КОли не так, то скажи мені, а звідки з"явився самокат? Хіба не видно тут замкненого кола? Тебе одурили! Цивілізація на тому й побудована, що ми наново конструювали велосипед. Ну як ми - вони - ті, хто керує вами, а вам брешуть ті самі "вони", бо не хочуть, щоб ви вигадали щось таке, що може напсувати їм!" Тепер я замислився...


..продовження:
"А тобі то й що, - каже внутрішній голос, - ти вже он який велосипед придумав, скоро він закрутить першими тиражами і поїде по народу! Не вагайся ні на мить, коли змінюєш цивілізацію на свій лад, і коли ще й знаєш, що ти бажаєш людям добра. А тепер сон... Дивись видіння, що не має ніякого зв"язку зі всім, що було сказано вище!"
...сьогодні я... бачив видіння. Серед білих планшетів стояли двоє - він і вона. Мені стало відомо, що він був не з лихих хлопців і бажав підкорити собі добро, бажав, щоб воно не стояло в сторонці, нервово смокчучи цигарку (докторе Віталію, вибачте, що беру слово з вашого лексикону, тут інше просто не ліпиться. Та я вам якось поверну цей борг!) Він колись був відбитим від суспільства, бо був іншим. І вона була іншою, та прижилась і стала схожа на щось середнє між іншою і такою як всі. Вона його відкинула від себе, бо тоді ще важко йому було володіти добром... От так тепер вони стоять один перед одним і дивляться. А він то вже навчився, бо нафіг тоді планшети ті стирчать з усіх сторін, що аж сліпить очі!? Я чую наступну розмову:
- Не думала я про такий хід подій. Вибач...
- Я ніколи не тримаю зла, а на тебе я звалив ще більше того добра, що зара в мене під контролем, чим на усіх інших, що не є тобою.
- А за це дякую, я, знаєш, відчувала на собі нелегкий тягар того добра, що ти на мене скинув якось...
- А то!
- Тому хочу тепер бути разом з тобою!
- Вже рано... Поглянь, яка ти розумна і гарна, і який я вільний від умовностей! Ми проковтнемо один одного!
- Ми обоє достатньо смачні для цього...
- В цьому є щось істинне, але як тільки хтось когось проковтне, знову не буде взаємності, бо один сидітиме всередині, а інший - зовні!
- Ти дурна падлюка!
- І після стількох років я нарешті почув, що ти дійсно про мене думаєш! Дякую за розмову, будемо жити під різними стріхами, та будь впевнена, що над твоєю буде дуже багато добра, що я тобі ще подарую!
...Що за туфта, було я подумав, та тоді голос промовив:"Подивись, яка родимка у його на шиї!"
Так, схожа блін! Дежа вю, блін!
Сьогодні я виріс.


Коли ти стомлений, після тяжкої роботи, випиваєш келих пива, приходить стан, коли приходить Сліпак Потокосознаний та Сліпак Правда. Обидва вони можуть приходити і порознь, проте, їх тандем створює міцніші зв"язки та деформує те, що не може бути деформованим по природі своєї деформаційної неможливості.
Так-от, чи то пак, от-так, навіть в іделічній формі взаємозв"язку на порозуміння, ідеї всецілого прагнення, двох індивідуумів впинути на неправильний хід подій історичних, виникають псевдотруднощі та розлади серцево-душевного тракту. Так, є люди, особи, чиї дії спонукають до певного диссонансу гармонійного сліпакопізнання. І вам, любий читач, я хочу сказати - Не піддавайтеся на провокацію! Майте совість! Не вживайте матюгів, бо вони зроблять з Вас, вельмишановні, інтелектуально-обмежене бидло.
Світосприйняття, хочу сказати Вам, крізь призму волосатої чи не дуже голови, сильно відрізняється від того самого іншої голови. Але річ тута не в степені волосатості черепного покрова, а в степені сжатості чи кута призми. Інколи хтось може давати вам стусана в болюче місце, а хтось просто до нього легенько доторкнеться. І що? Кого слід ненавидіти? Того, хто бьє чи того хто торкається? А? Читачі? Задумайтеся над цим, бо відповідь на це питання дасть Вам право розуміти речі та осягнути принципи вермутування!!! Все колись має свій початок, та все , окрім Сліпаків має кінець. Окрім СЛІПАКІВ! Вони не мають кінця, однак маю.ть початок, а не навпаки, початок ніколи нікого не може мати. Колись Гарний, Не дуже гарний, та Зовсім Бридкий не змогли поділити двіста тисяч долярів. Отож їм на поміч прийшов великий зовсім не сліпакознавчий Вихід - рішити справу по злому, пострілявши в один одного з пістоля. Кулі свинцеві летять-летять, врізаються в слабке тіло і обривають життя. Та воно не безцінне, хіба що для гуманістів, безцінне те, чим воно керується тут, на Землі. Душа, панове, саме так, вона безцінна. І я пишу ці слова не заради того, щоб підвищити скорість свого машинописного вміння, а тому, панове, що мені хочеться їх написати, не для сміху, ні, а щоб перевірити на яскравому прикладі силу та вміння, єдність та добробуд, що нам, так охоче дарують Сліпаки та, зокрема, Сліпакопізнання...


Якщо писати про спілкування із Сліпаками, то варто відмітити, шо гучність їх мови зашкалює і жорстоко валить по підсвідомості своєю гучністю. Колись я жив у світі сьомого гріха, а може й досі продовжую там жити... Байдуже, я комплексую там... Хоча іноді комплекси можна приховати і кращий спосіб просто жартувати з їх приводу. Так робити навчив мене Сліпак Комплексодужий... Я його поважаю за це. Дяку.............................................................................................
ю......................................................................................................


Сліпак прийшов до мене вночі, як я не спав. Мені не хотілось спати, я просто дивився у шибку вікна і думав про те, що в темряві людина мало і погано бачить. Прийшов тихо, поступово, немов зашмигнув - він прийшов так, що якби уявити собі сцену його появи у фільмі, то найкращою мелодією під цей момент було б мурчання кота коли той спить. Сліпак тримав в зубах лушпайку і курив її, попихаючись давлючим димом, але йому, по вираженню його обличчя, очевидь це було довподоби.
-Що це за лушпайка в Тебе в зубах, - сказав я і зробив наголос на велику букву "Т", - і навіщо ти її куриш?
Я мав позаслівний дозвіл на те, щоб задавати багато питань Сліпакові, і це вводило мене в стан великої самопошани.
Я відразу почув відповідь:"Здогадайся сам.. От які ти знаєш лушпайки?" Він прошептав це так, що в мене склалося враження, немов би його губи, що прошептали вищенаписане, були прямо біля мого вуха, хоч стояв він біля моїх ніг.
-Ну я знаю картопляні лушпайки, і...
-Тс-с-с, тс-с-с. можеш не продовжувати - ти вже відповів. Я їх курю, щоб показати, що... Ти знаєш, скільки яду міститься в лушпайках старої картоплі, що я саме зараз курю? То курячи їх, я демонструю свою байдужість до будь-чого небезпечного - воно мені всеодно не приносить шкоди. Власне, а кому я демонструю свою байдужість до небезпеки, як не собі самому?! Так, лише собі самому! Доречі, Стелебаному Маргиналові добратися до мене так само важко, як і яду, що міститься в лушпайках. Але є ще ви всі, люди! Я все ж-таки до вас не байдужий, тому я і маю когось мати в союзниках. Наразі це ти і Віталік... Все. Закрили тему, бо ти й так це знаєш. То я так, для кращого засвоєння матеріалу.
-Сліпаче, а чому коли ти рядом, грає музика? Неначе всередині, в підкірці головного мозку..
-Я її не чую, але я тебе розумію, сподіваюсь, що останнє в нас з тобою взаємне.
Раптом я відчув, як над моєю головою немов в якійсь колбі форми теддібіра шмигають сонячні зайчики, що фіг знає звідки нарисувались.
-Мені здається, Сліпаче, що ти не один прийшов.
-Ні. я один, просто я можу бути будь-де, навіть й там, де ти й не очікував.
Після цих слів я хутко подивився собі під штанці, але там не було нічого зайвого.
-Не будь таким передбачуваним. - Каже Сліпак, і я відразу відчуваю, як по моїй дванадцятипалій кишці починають шмигати сонячні зайчики.
-Але... - продовжив він, - спи. Тепер не час для розмови. На твоєму годинникові вже дві години ночі.
І щез.
Це був Сліпак Ніч. Сліпак приходить до мене вночі. Він сьогодні багато сказав...